1. Поняття територіального устрою України
Територіальний устрій держави звичайно розглядається у широкому і вузькому розумінні.
У широкому розумінні слова — це форма державного устрою, яка охоплює коло питань, що стосуються устрою конкретної держави (державний, економічний, суспільний устрій держави, основи правового статусу людини і громадянина, система органів держави), тобто її територіального устрою.
На жаль, у сучасний період існування постсоціалістич-них країн термін "державний устрій" трактується досить широко, як характеристика державного ладу країни, системи її органів.
І, навпаки, спостерігається трактування цієї категорії у досить вузькому значенні слова, як характеристика лише політико-територіальної та адміністративно-територіальної організації держави, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами.Застосовується і термін "територіальна організація публічної влади", проте різнобічне його трактування призводить до змішування державної влади і місцевого самоврядування.
У конституціях країн світу містяться норми, які стосуються територіальної організації держави. Зокрема вони регулюють питання, пов'язані з адміністративно-територіальним поділом, закріплюють кордони держави, вирішують питання автономії у складі унітарних держав, статусу складових федерацій тощо.
У вузькому (власному) розумінні слова територіальний устрій (у тому числі і України) — це територіальна (або національно-територіальна) організація державної влади. Во-
16+'/. 2-290
-485-
на включає: питання внутрішнього поділу території держави на ті чи інші складові частини, правове становище цих частин, взаємовідносини між державою у цілому та її складовими. У такому значенні термін "територіальний устрій" застосовується у випадках, коли держави поділяють за формою устрою на унітарні та федеративні.
Сутність багатонаціональних держав, як правило, характеризується поняттям "національно-державний устрій".
Це форма організації держави, яка виражає взаємозв'язок територіальної організації влади, тобто територіального устрою держави і національної структури суспільства, а також співвідношення державного і національного суверенітету, націй і національних меншин, які об'єднуються у складі держави. Національно-державний устрій визначає національно-територіальну організацію певної держави, внутрішній поділ її території на ті чи інші складові частини, правове становище цих частин і врегулювання взаємовідносин між державою в цілому, національними утвореннями та її складовими. Характер національно-державного устрою обумовлюється метою, завданнями і функціями держави, залежно від яких територіальна організація державної влади виявляється у конкретних формах державного устрою.Конституційно-правовий інститут політико-територіаль-ної організації держави включає:
— норми, правову і політичну практику, історію, традиції та інші чинники країни, які у сукупності визначають територію і кордони держави;
— норми, правову і політичну практику, історію і традиції, інші чинники країни, які встановлюють засоби політико-територіальної організації держави (унітаризм, федералізм, автономію, адміністратино-територіальні одиниці);
— норми, правову політику, практику, історію, традиції країни та інші чинники країни, пов'язані з розмежуванням компетенції між державою та іншими складовими частинами, зокрема між унітарною державою і автономними утвореннями, між унітарною державою та її адміністративно-територіальними одиницями;
— норми, правову і політичну практику, історію, традиції та інші чинники країни щодо порядку взаємовідносин держави з її складовими частинами.
-486-
У "старих" унітарних державах конституційні норми, які стосуються територіального устрою держави, як правило, не закріплюються, оскільки вважається, що держава існує в кордонах, що історично склалися (Франція, Угорщина, Румунія, Болгарія, КНР та ін.). І, навпаки, у країнах, що розвиваються, та в постсоціалістичних державах, територіальні питання детально регулюються у конституціях (Індія, Пакистан, Азербайджан та ін.). При цьому ці норми, як правило, характеризують географічні та інші межі держави, форму державно-територіального устрою (унітаризм, федералізм, автономія).
У Конституції України питанню державного устрою присвячено розділ IX "Територіальний устрій України", який складається зі статей 132 і 133. Стаття 132 закріплює основні засади територіального устрою України, а ст. 133 — систему її адміністративно-територіального устрою.
Відповідно до ст. 132, територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Еще по теме 1. Поняття територіального устрою України:
- 4. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
- 2. Форма державного устрою. Ознаки України як унітарної держави
- Територіальний устрій України
- Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110).
- Глава XI Територіальний устрій України
- Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
- Правове регулювання адміністративно-територіального поділу території України і планування використання та охорони земель
- 61. Територіальне верховенство держав. Поняття та значення.
- Громадянство України: поняття та ознаки
- 8.3. Форма державного устрою
- §3. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ: ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ
- § 3. Форми державного устрою
- 91. Право комунальної власності: зміст, підстави виникнення. Самостійним суб'єктом цивільних правовідносин і в тому числі відносин власності є територіальна громада. Згідно зі ст.140 Конституції Укр. і ст.1 Закону Укр. «Про місцеве самоврядування» територіальна громада - це жителі села або добровільне об'єднання жителів декількох сіл, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, які постійно проживають на означеній території. Майно належить територіальній громаді н
- 3. Основні види державного устрою.