Конституційне право України як наука та навчальна дисципліна

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування.

Предметом науки конституційного права є: конституційно-правові норми, конституційно-правові відносини, політико-правова практика і конституційно- правові доктрини.

Предмет науки конституційного права є досить об’ємним та має тенденцію до подальшого розширення, так як політико-правова практика ставить нові проблеми, на які наука має надати обґрунтовані відповіді. До предмету належать не тільки норми й інститути відповідної галузі права, але й аналіз значного кола політико-правових відносин, їх специфіки, засади їх виникнення, розвитку, припинення. Важливим завданням науки є з’ясування ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, надання пропозицій щодо підвищення результативності їх впливу на суспільні відносини тощо.

Наука конституційного права вивчає практику реалізації конституційно- правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення її норм і конституційно-правових відносин в цілому. До предмету науки також належить розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в Україні та його конституційно-правового регулювання, сутність суверенітету (народного, національного, державного), а також форми реалізації народовладдя на практиці. Наука аналізує проблеми та труднощі конституційного процесу, визначає шляхи їх вирішення.

За умов становлення в нашій державі конституціоналізму на основі загальнолюдських цінностей важливим предметом науки є аналіз сутності Конституції України, її принципів, функцій, порядку її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства у формуванні громадянського суспільства та правової держави.

Методологічні аспекти конституційно-правових досліджень загалом складають ті загальні питання, без вирішення яких не можна вивчати окремо взяті їх аспекти. Методологічна культура юриста - це його і світоглядна зрілість, і соціологічна грамотність, і правова інформованість, і професійна майстерність. Значення методології не обмежується тільки вивченням конституційного права чи інших юридичних наук, вона необхідна і для практичної діяльності.

Сучасна юридична наука по-різному тлумачить поняття методології. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; визначають, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання.

Зважаючи на це, методологію конституційного права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення конституційно-правових явищ.

Аналогічно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Юридична і філософська література найбільш поширено дає таке визначення методу - це спосіб побудови і обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні і окремі. Такий поділ можливий тільки за умови їх порівняння. Якщо автори стверджують конкретність якогось методу, то ця конкретність виступає тільки у відношенні щодо іншого методу.

Будь-який підручник із конституційного права викладення методології науки насамперед починає з оголошення методу діалектичного матеріалізму, як найголовнішого і всезагального методу. Але нам здається, що ще очікують на свої дослідження такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, вчення про форму правління і форму державного устрою України), форма і зміст (при дослідженні проблем норми конституційного права, нормативно-правового акту і т.

Тепер конкретно про деякі методи. Порівняльний метод - останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в конституційному праві розуміють як процес відображення і фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах, у т.ч. на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення конституційного права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого й загального в конституційно-правових явищах. При цьому віднайдення загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати конституційно -правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Основними об'єктами порівняння вважають різноманітні інститути конституційного права, нормативні акти, організаційну форму державно­правового управління, матеріали юридичної практики і положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки у тому випадку, коли порівнюються не випадкові, а типові факти, враховуються взаємозв'язок з конкретною обстановкою, причинами виникнення, динаміка розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними й відображати тенденції розвитку конституційного права.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі конституційно-правової практики, конституційних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки конституційно-правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод - необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу конституційного права. Адже право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш широкі. I право, і держава функціонують в них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно- функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина конституційного права - його норма є частиною цілісної і єдиної системи конституційного права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною і повнотою лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами. Статистичний метод - полягає у вивченні кількісних змін у конституційно - правовому житті і опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Суть історичного методу полягає у тому, що процес розвитку конституційно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об'єкт сприймається як деяке нерозчленоване ціле. На другому - за допомогою аналізу об'єкт уявно розчленовується на частини і описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.

У функціях науки конституційного права виявляють себе її сутність, зміст, призначення. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юридичних наук.

Наука конституційного права виконує, насамперед, онтологічну функцію, призначення якої пізнати і пояснити конституційно-правові явища, що досліджує галузь конституційного права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки - здійснення дослідження свого предмета і розкриття, пояснення результатів цього дослідження.

Наука конституційного права в системі юридичної науки виконує методологічну функцію, оскільки сама галузь конституційного права є провідною галуззю права України, а норми конституційного права мають найвищу юридичну силу. Вони багато в чому визначають порядок створення і функціонування інших правових явищ, галузей права тощо.

З онтологічною і методологічною функціями конституційного права тісно пов'язана ідеологічна функція, що органічно випливає із самої природи конституційно-теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є народження ідей. Спираючись на певні засади, конституційно-теоретичне мислення у системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають конституційно-правову дійсність. Так, ідея правової держави, що зафіксована у ст. 1 Конституції України, є метою розвитку нашого суспільства і засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї, які відпрацьовуються конституційним правом є відображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність.

Наука конституційного права виконує також евристичну функцію. Будь- яке пізнавальне рішення юриста-вченого і практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень.

Конституційне право має системотворчу функцію. У системі юридичних наук воно відіграє роль системотворчої науки. Саме воно об'єднує всю юридичну науку в злагоджену гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функція конституційного права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційованості державно- правової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція конституційного права підвищує рівень її престижності, бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність конституційно-правової дійсності, узяті поза практичним їх виявом, вони мають обмежене значення. I тільки застосування конституційного права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ конституційно-правового життя здійснюється лише на основі і з позицій конституційно-правової теорії.

Комунікативна функція конституційного права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей знання (політології, соціології та ін.) конституційне право перекачує в юридичну науку, пристосовує до її потреб. Конституційне право вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

I нарешті, конституційному праву властива прогностична функція. Опановуючи закономірності розвитку конституційно-правових явищ воно спроможне не лише дати пояснення їх минулому і правильно зорієнтуватися у сучасному, а й передбачати шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того, конституційне право є системою знання, що перебуває у стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.

Джерелами науки конституційного права є:

1) нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові норми;

2) матеріали практики органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій тощо;

3) праці вітчизняних і зарубіжних учених. Вагомий внесок у розвиток науки конституційного права в цілому та її окремих положень зробили такі відомі українські вчені-юристи, як М.О. Баймуратов, Ю.Г. Барабаш,

A. З. Георгіца, В.П. Колісник, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, О.Л. Копиленко, О.В. Марцеляк, А.Ю. Олійник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович,

B. О. Серьогін, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал,

Ю.С. Шемшученко, Л.П. Юзьков та інші.

Головними завданнями науки конституційного права України є:

- наукове супроводження процесів розбудови незалежної, демократичної, правової держави, формування ефективного механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

- критичне засвоєння результатів вітчизняного й зарубіжного конституційного досвіду, втілення відповідних теоретичних положень і концепцій у сучасну державно-правову практику України.

Конституційне право України як навчальна дисципліна являє собою сукупність знань про конституційне право як галузь права та як галузь науки. Викладається вона в усіх вищих юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах.

Система конституційного права як навчальної дисципліни практично ідентична системі однойменної науки. Це відображається в навчальній програмі, зміст якої розподіляється на розділи (глави) та теми.

Конституційне право України вивчає основні положення науки конституційного права, зокрема:

- зміст предмета галузі конституційного права та основні положення вчення про конституцію;

- засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету Українського народу, форми Української держави та питання прав ы свобод людини й громадянина, відповідність конституційно- правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним стандартам прав людини;

- форми здійснення народовладдя, предмет і види референдумів в Україні, виборче право та виборчу систему України, конституційну систему, принципи організації і діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України;

- конституційні принципи територіального устрою України та конституційно-правові засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні.

Вивчення дисципліни надає можливість засвоїти зміст основних інститутів конституційного права України, оперувати ключовими конституційно- правовими поняттями й термінами; отримати всебічну картину конституційного ладу нашої країни і водночас розуміти ті нормативні положення, котрі мають основоположне значення для всіх інших галузей права. На практиці це дасть змогу будувати професійну діяльність та стосунки з оточуючими на конституційних принципах; за необхідності застосовувати приписи чинної Конституції України безпосередньо, без залучення деталізуючих норм; здійснювати конституційно-правову кваліфікацію подій і явищ, що відбуваються у різних сферах суспільного життя; оцінювати власні вчинки та вчинки колег з точки зору відповідності приписам конституційного законодавства України; давати фахову оцінку подій і явищ у суспільно- політичному житті України та зарубіжних країн, про які йдеться у засобах масової інформації; скеровувати перебіг подій у конституційно-правове русло; аналізувати чинне конституційне законодавство України з точки зору конституційно-правової теорії; аргументовано відстоювати власну позицію з позицій науки конституційного права та чинного конституційного законодавства.

Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значення для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюдських цінностей, на яких базується Конституція України.

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Наука конституційного права відрізняється від відповідної галузі своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в цілому і в головному. В системі науки є розділи, яких немає і не може бути в системі галузі, наприклад поняття конституційного права, його предмет, суб'єкти тощо. Ці питання не входять до змісту конституційного права як галузі, проте без них практично не існує сама наука конституційного права.

Наука конституційного права має характерні функції, що визначаються насамперед її предметом. У них розкриваються її сутність, призначення, роль для правотворчого і правозастосовчого процесів, підвищення політико-правової культури населення, фахівців-юристів, для навчального процесу тощо. Наука конституційного права реалізує кілька взаємопов'язаних між собою функцій, а саме: політичну, методологічну, ідеологічну, прогностичну, комунікативну.

Мета конституційного права України як навчальної дисципліни - ознайомити студентів з основними поняттями, якими оперує наука конституційного права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.