Форми правління держав-членів ЄС

Форма правління ніколи не була категорією сталою та незмінною. Під впливом багатьох економічних, соціально-полі­тичних, ідеологічних та інших факторів вона завжди отримувала імпульс до розвитку.

Отже, за формою правління всі держави поділяються на монархії та республіки, які відрізняються за такими ознаками:

- порядок заміщення керівних посад;

- обсяг повноважень;

- розподіл повноважень між представницькими і вико­навчими органами;

- відповідальність вищих посадових осіб, її повнота.

Монархія - держава, главою якої є монарх - суверенна, полі­тична та юридично невідповідальна особа, що здійснює свою владу довічно і передає в спадок (Бельгія, Данія, Іспанія, Швеція, Нідерланди, Люксембург).

Абсолютна монархія як форма правління в державах-членах ЄС нині відсутня, проте абсолютна більшість із них у своєму історичному поступі подолали багатовіковий шлях від абсолю­тизму до конституційної монархії або до республіки.

Обмежена монархія - форма правління, що характеризується існуванням разом з монархом парламенту і конституції. Межі суверенітету кожного визначаються нормами конституційного права, а тому їх називають конституційними монархіями. Серед них виділяють дуалістичні і парламентські.

Дуалістична монархія - це перехідна форма від абсолютної до парламентської. У ній поєднуються два політичних інститути - монарх і парламент - що поділяють між собою вищу державну владу. Основна відмінна риса між ними полягає в тому, що монарх очолює виконавчу владу, тобто уряд, який йому підзвітний.

Монарх є главою держави і має значні повноваження перед парламентом, наділений правом його розпуску. Він має право вето на закони, ухвалені парламентом. Парламент формально наділений конституцією законодавчими повноваженнями, проте жодного впливу на склад уряду, його діяльність, формування політичної доктрини не має (Австро-Угорщина з 1867 року, Німеччина 1872-1918 рр.).

Нині в державах-членах ЄС відсутні конституції, у яких декларується дуалістична монархія, але на європейському континенті розташована дуалістична монархія, мікродержава - Князівство Ліхтенштейн, тісно пов'язане з Євросоюзом: воно бере участь в Єдиному ринку ЄС, належить до Шенгенської зони.

У парламентській монархії (Іспанія, Швеція, Бельгія, Данія, Нідерланди) глава держави номінально бере участь у прийнятті політичних рішень («царствує, але не править»), тобто основні повноваження, визначені конституцією, закріплюються за парламентом, а формально-юридичні - за монархом. Монарх не відповідає за свої акти, оскільки існує інститут контрасигнатури, який покладає відповідальність на міністра чи прем'єра, що скріпив акт своїм підписом. «Контрасигнатура, - як зазначають окремі автори, - переносить відповідальність, пов'язану з прийняттям актів, у разі наявності в них помилок, прогалин, невідповідності іншим законам із глави держави на контра- сигнуючу особу»^[168].

За монархом зберігається право призначення глави уряду та міністрів, але він їх номінує на посади лише після отриманого подання від партії чи лідерів партійних фракцій, що перемогли на виборах.

Уряд очолює прем'єр-міністр, а не монарх. Формально міністри вважаються підданими монарха, а уряд - урядом мо­нарха, проте ні всі разом, ні кожен окремо не є відповідальними перед монархом. Уряд відповідальний перед парламентом. У разі висловлення парламентом недовіри уряду останній іде у відставку. Монарх, як у Швеції, може бути узагалі не наділений формально-владними повноваженнями.

Зазначимо, що неодмінним атрибутом сучасної європейської парламентської монархії є наявність конституції, яка обмежує права суверена, що на практиці зводяться до нуля.

Більшість монархів держав-членів ЄС може пишатися тим, що конституція на них покладає функції головнокомандувача збройних сил країни (Бельгія, Іспанія).

Характерною особливістю вирізняється князівство Монако - маленька держава середземноморського узбережжя. Монарх тут є гарантом існування князівства. Адже, згідно з угодою 1918 ро­ку між Монако та Францією, у разі припинення існування прав­лячої династії, яка перебуває при владі з 1297 року, Монако ввійде до складу Франції як провінція. У суверена держави повноваження є суттєвішими порівняно з його європейськими колегами¹⁷.

Республіка - це така форма правління, за якою глава держави й інші вищі державні органи обираються під час вільних виборів. Республіканська форма правління домінує у світі. Із понад 200 сучасних держав близько 160 - республіки, а із 27 держав-членів ЄС 20.

Ключовими ознаками республіканської форми правління є:

- обмеження влади термінами, передбаченими нормами конституції;

- виборність і змінюваність органу законодавчої влади та глави держави (президента);

- відповідальність глави держави;

- верховенство актів, що видаються вищим представ-

177 ницьким органом держави.

Залежно від статусу глави держави і правового становища парламенту республіки поділяються на президентські, парла­ментські, змішані.

¹⁷⁶ Черінько І. П. Парламентарні монархії Західної Європи як різновид політичного режиму: досвід для України. URL: https://ukr-socium.org.ua/wp-content/uploads/2010/07/ 146-156__no-3__vol-34__2010__UKR.pdf. С. 153.

177

Олійник В. С., Олійник В. В. Республіканська форма державного правління: особли­вості її змішаної форми в Україні. Право і суспільство. 2018. № 4. Ч. 2. С. 15-18.

Президентська республіка вперше з’являється в США. У Євросоюзі з такою формою правління є лише одна держава - Кіпр, що приєдналася з останньою хвилею розширення (2004 рік).

За Конституцією 1960 року державний устрій Кіпру визна­чено як президентська республіка.

Унаслідок цього в Кіпрі склалася ситуація, яка не дає можливості внести зміни до конституції, адже параграф 3 ст. 182 Конституції встановлює, що для ухвалення будь-якого закону про зміну статей Конституції потрібна більшість у дві третини від усієї кількості депутатів, що належать до грецької громади, та дві третини від усієї кількості депутатів, що нале­жать до турецької громади. До того ж у таких питаннях слово мають також три країни - гаранти незалежності Кіпру - Вели­кобританія, Туреччина та Греція. Отже, постала унікальна ситуація, якої немає в жодній державі світу: народ Кіпру - єдиний народ планети, який не має права вносити правки та зміни до тексту своєї Конституції.

Загалом, президентська республіка характеризується такими рисами:

- у руках президента зосереджені функції і глави держави, і глави уряду, посада прем’єр-міністра відсутня;

- три гілки влади роз’єднані;

- існують позапарламентські методи обрання президента;

- наявні позапарламентські методи формування уряду;

- відсутній інститут права розпуску парламенту;

- президент має право вето;

- президент має право законодавчої ініціативи;

- президент може оспорити рішення парламенту в консти­туційному суді.

Парламентська республіка має свої особливості, а саме:

- верховенство парламенту, перед яким уряд політично відповідальний за свої дії;

- наявність посади прем’єр-міністра;

- уряд формується лише парламентським шляхом із числа лідерів партій чи партій, що мають більшість у парламенті;

- уряд перебуває при владі доти, доки має підтримку парламентської більшості і його правління носить більшою мірою партійний характер: вотум недовіри, ухвалений парла­ментом, зобов’язує уряд піти у відставку;

- главу держави зазвичай обирає парламент;

- усі свої дії президент зобов’язаний узгоджувати з урядом.

Парламентських республік у Євросоюзі 15, серед них - Австрія, Італія, ФРН, Мальта, Чехія, Литва, Латвія, Естонія тощо.

Змішана (парламентсько-президентська, президентсько- парламентська) республіка на сьогодні є однією з найпоши­реніших у Європі^{[169] [170]. Найвдалішим вважається визначення змішаної республіки, запропоноване французьким дослідником М. Дюверже. Понад півстоліття тому він науково обґрунтував, що змішана республіка є такою формою правління, за якої «гла­ва держави обирається прямими загальними виборами і володіє повноваженнями, більшими за повноваження президента при парламентському правлінні, а уряд може бути відправлений у 179 відставку в результаті голосування парламенту».}

Змішана республіка, яку в зарубіжній літературі почасти називають напівпрезидентським правлінням, характеризується такими ознаками:

- влада рівномірно поділена між президентом і парламентом;

- президента і парламент обирають всенародно;

- обидва суб'єкти владних повноважень беруть участь у формуванні уряду;

- прем'єр-міністр виконує самостійну роль і зазвичай є другою після президента посадовою особою в країні;

- уряд відповідальний і перед президентом, і перед парла­ментом (президент може самостійно звільнити уряд, а парла­мент - висловити йому вотум недовіри). Отже, виконавча влада потрапляє під вплив двох самостійних органів і несе перед ними політичну відповідальність (Болгарія, Греція, Румунія, Фінлян­дія, Франція, Польща, Португалія)^[171].

На практиці в змішаних республіках держав-членів ЄС, незважаючи на достатньо великі повноваження парламенту, значна роль відведена і президенту, за винятком Австрії та Ірландії, де президентська влада є досить слабкою.