Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

(ст. 49 КК). Через певний час після вчинення злочину кримінальна відповідальність стає якщо не неможливою, то вкрай утруднюється. Особа, яка вчинила злочин, втрачає частково, а то й повністю суспільну небезпечність, і притягати її до кримінальної відповідальності може бути просто недоцільним і невиправданим.

Виходячи з цих та інших міркувань, кримінальний закон встановлює строки, по закінченні яких особа не може нести кримінальній відповідальності — строки давності.

два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбав лення волі;

п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого зло чину.

При обчисленні будь-яких строків взагалі, і строків давності зокрема, важливими є моменти їх початку та закінчення. Перебіг строку давності починається в день, коли злочин був закінчений. Це загальне правило. Але для триваючих злочинів цей строк обчислюється з дня, коли вони були фактично завершені (припинені). Наприклад, особа, яка незаконно зберігала зброю, була затримана працівниками міліції. Саме цей день і є початком перебігу строку давності за триваючий злочин. У разі вчинення особою продовжуваного злочину, початком перебігу строку давності є день, коли особа вчинила останнє злочинне діяння.

Кінцевим моментом строку давності є набуття вироком законної сили (ст. 401 КПК). Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а

60 Глава 7.

вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання.

Закон передбачає зупинення перебігу давності, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Ухиленням від слідства або суду є дії особи, за допомогою яких вона сподівається уникнути кримінальної відповідальності, наприклад зміна місця проживання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Але якщо особа не вчинятиме нових злочинів, то вона звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин, тобто строки давності обчислюються ніби „паралельно" за кожний вчинений злочин.

Ч. 4 ст. 49 КК передбачено, що питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Тому суд може прийняти рішення як про застосування давності, так і про незастосування давності. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Винятком із загальних правил перебігу строку давності є незастосування давності до окремих категорій злочинів. Такими злочинами є планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид (ст.ст. 437— 439 і ч. 1 ст. 442). Цей виняток зроблений на підставі міжнародно-правових зобов'язань нашої держави стосовно незастосування давності відносно выйськових злочинів і злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.