<<
>>

§ 6. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) та призначеного до відбування покарання

Невиконання судового рішення (ст. 382). Відповідно до Конституції України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129) одним з основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов'язковими для виконання на всій території України.
З об'єктивної сторони злочин полягає у вчиненні дії або бездіяльності та визнається закінченим при невиконанні (бездіяльність) у встановлений для цього строк судового акта або при перешкоджанні (дія) його виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати певні посади, чи всупереч рішенню суду перешкоджає поновленню на роботі працівника, якого було незаконно звільнено). Для складу злочину не має значення, який судовий акт не виконаний суб'єктом злочину: той, яким закінчено провадження за справою (вирок, рішення), чи той, якого було прийнято під час судового розгляду (постанова або ухвала про накладення арешту на майно, про обрання чи припинення запобіжного заходу тощо).

За частиною 2 ст. 382 КК караються ті самі діяння, вчинені службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище (п. 2 примітки до ст. 368 КК) або особою, раніше судимою (рецидив) за цей злочин (ст. 34 КК), або якщо вони заподіяли істотну шкоду (п. 3 примітки до ст. 364 КК) охо- ронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним або громадським інтересам (наприклад, через невиконання судового рішення особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу або внаслідок цього була спричинена значна матеріальної шкоди підприємству).

За частиною 3 ст. 382 КК карається невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини. Відповідальність за це діяння зумовлено тим, що Законом України від 17 липня 1997 р. було ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

та Протокол N° 11 до цієї Конвенції, відповідно до якого Україна взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини з будь- якої справи, за якою наша держава є однією зі сторін.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний усвідомлює, що рішення суду відбулося, але свідомо не виконує його (чи перешкоджає його виконанню) і бажає цього. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 382, може бути як умисним, так і необережним.

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка зобов'я-зана виконати судове рішення.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 — штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк трьох років; за ч. 2 ст. 382 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 382 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

<< | >>
Источник: За редакцією професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА. Підручник2-е видання, перероблене та доповнене. 2005

Еще по теме § 6. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) та призначеного до відбування покарання:

  1. Е.Ф. Борисов. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е.Ф. Борисов. - М.: Юристъ, 2000. - 536 с., 2000