Норми адміністративного права
ний проступок "Порушення порядку заняття підприємницькою або господарською діяльністю" (ст. 164 КАП), злочин "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами", (ст. 286 КК) і проступок "Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху"(ст. 122 КАП).
Враховуючи реальну ситуацію з певними правопорушеннями, Верховна Рада може "перевести" окремі з них із одної якості в іншу, здебільшого повністю або частково декриміналізуючи певні діяння. Скажімо, КК 2001 року у ст. 286 та 296 значно звузив зміст злочинних діянь порівняно зі статтями 215 та 206 КК 1960 року, виключивши відповідно кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому легкі тілесні ушкодження, та за просте хуліганство, і, отже, розширив за рахунок цих діянь об'єм правопорушень в адміністративному праві.
Тісно пов'язані поміж собою кримінальне (матеріальне) і кримінально-процесуальне право. Для справедливого, побудованого на вимогах кримінального закону, вирішення питання про кримінальну відповідальність за конкретне діяння необхідна чітко й детально виписана процедура, що забезпечує всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, яка порушена у зв'язку з вчиненням цього діяння. Ці вимоги забезпечують норми кримінально-процесуального права, викладені у Кримінально- процесуальному кодексі (КПК).
Застосовувати кримінально-правові норми поза рамками норм КПК неможливо. Отже, хоча процесуальні норми виступають у якості форми відносно змісту, яким є норми кримінального права, без такої форми останні діяти не можуть. Порушення приписів, що містяться в нормах КПК, тягне для відповідних службових осіб відповідальність аж до кримінальної.Тісний зв'язок існує між кримінальним і кримінально-виконавчим, або пенітенціарним (від лат. poenitentiariusц— спокутний) правом. Кримінальне право встановлює види і межі покарань, а також порядок їх призначення судом. Кримінально-виконавче право (його основу складає Кримінально-виконавчий кодекс — КВК) регулює порядок виконання вказаних в КК покарань. Суд
призначає вид і розмір покарання, яке, на його думку, забезпечить досягнення мети покарання (ч. 2 ст. 50 КК), але це досягнення можливе тільки на підставі норм кримінально-виконавчого права, які застосовують органи й установи, які це покарання виконують.
Зв'язок між кримінальним і міжнародним правом обумовлюється тим, що певні інститути, які мають кримінально-правове значення, знаходять своє первісне визначення в нормах міжнародного права, точніше в тих міжнародних угодах, до яких приєдналася Україна. Згідно зі ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, базуються на нормах міжнародного права статті КК, які визначають проблему кримінальної відповідальності осіб, що мають дипломатичну недоторканість (ч. 4 ст. 6 КК), екстрадиції (видачі) злочинців (ст. 10 КК), визнання злочинними деяких діянь (див., наприклад, злочини, передбачені статтями 438, 445 КК) тощо. Міжнародно-правове походження мають також норми, зазначенні в статтях 301, 442 КК та деяких інших.