3.3. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів — це розподіл їх на групи за певними кримінально-правовими критеріями.

Такими критеріями (класифікатором) можуть бути: ступінь суспільної небезпеки (тяжкості) злочину, об’єкт посягання (саме за родовим об’єктом розташовуються злочини в розділах Особливої частини КК), стадія, на якій припинена злочинна діяльність (готування, замах, закінчений злочин), тощо.

Будь-яка класифікація злочинів повинна виконувати певні практичні функції, сприяти виконанню завдань, що стоять перед кримінальним законодавством, виходячи з його принципів.

Такою, що має вкрай важливе теоретичне і практичне значення, треба вважати класифікацію злочинів, дану в ст.

Вона поділяє всі злочини залежно від ступеня їх тяжкості (ступеня суспільної небезпеки) на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Оцінкою ступеня тяжкості виступає вид і розмір покарання, передбачений в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Адже саме через характеристики санкції статті законодавець об’єктивно оцінює ступінь тяжкості злочину, передбаченого в диспозиції.

Тобто критерієм розподілу злочинів за ступенем їх тяжкості виступає відносна суворість покарання, передбаченого за той чи інший злочин.

Згідно зі ст. 12 КК: • злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше більш м’яке покарання (позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі вважаються найтяжчими видами покарань, всі інші покарання є більш м’якими);

злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років (тобто верхня межа покарання за такий злочин передбачає позбавлення волі на строк більше двох і до п’яти років включно);

тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років (тобто більше п’яти і до десяти років включно);

особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

адже вона здійснює розподіл всіх діянь, визнаних злочинами, за ступенем їх тяжкості (суспільної небезпеки). Це примушує право-застосовчі органи розставляти правильні акценти у використані своїх можливостей в боротьбі зі злочинністю.

Але ця класифікація має і дуже важливе практичне кримінально-правове значення. Вона покликана сприяти боротьбі зі злочинністю шляхом встановлення цілої низки пільг стосовно осіб, які вчинили злочин невеликої й середньої тяжкості, з одночасним позбавленням таких пільг стосовно осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини. Це відповідає вимозі справедливості застосовування закону про кримінальну відповідальність і знаходить своє відображення в цілій низці статей Загальної й Особливої частини КК.

Так, інститути звільнення від кримінальної відповідальності, сформульовані у ст. 45–48 КК, стосуються тільки осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості; строки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності диференціюються залежно від ступеня тяжкості злочину (ст. 49 КК), при призначені покарання за сукупністю злочинів наявність у сукупності тяжких або особливо тяжких злочинів дає підстави для призначення судом більш тяжкого покарання, ніж передбачено у санкції статті за більш тяжкий злочин, тобто у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання у Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70), а особливо тяжкого злочину при призначенні покарання за сукупністю вироків — покарання у виді позбавлення волі, що перевищує 15 років (ч. 2 ст. 71); за певних умов особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання (ч. 4 ст. 74 КК); залежно від тяжкості вчиненого злочину диференціюється строк, після якого можливе умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) тощо.

Мета вчинення тяжкого чи особливоутяжкого злочину є обов’язковою умовою кримінальної відповідальності за створення злочинної організації (ст. 255 КК), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднане звинуваченням у вчиненніі.тяжкогоабоїособливоцтяжкогоцзлочину, є кваліфікуючою ознакою (яка посилює відповідальність) злочину, передбаченого ст. 372 КК, заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжкого чи особливоутяжкого злочину тягне відповідальність за ст. 396 КК тощо.

Як бачимо, в окремих випадках кримінальна відповідальність або її посилення пов’язані з поняттям саме тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Контрольні питання

Які є види визначення поняття злочину?

Де сформульоване законодавче визначення поняття злочину і які ознаки воно має?

Що означає малозначність діяння, яке рішення має бути прийняте у зв’язку з його вчиненням?

У чому полягає законодавча класифікація злочинів, яке практичне значення вона має?