16.2. Звільнення від покаранняу зв'язку із втратою особою суспільної небезпеки

Отже, суд, визнаючи особу винною, звільняє її від покарання при визнанні:

що нею був вчинений злочин тільки невеликої або середньої тяжкості;

що на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Підставою для такого висновку має бути визнання того, що особа має бездоганну поведінку і сумлінне ставлення до праці на момент постановления вироку, а отже, цілі, які ставляться перед покаранням, досягнуті й без його призначення.

Час бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці з боку особи може стосуватися періодів як до вчинення злочину, так і після його вчинення.

Бездоганність поведінки визначається як мінімум відсутністю за досліджуваний час адміністративних та інших правопорушень, а також аморальних вчинків з боку особи. Важливим чинником є і наявність обставин, що пом'якшують покарання, особливо тих, що передбачені в п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК.

Сумлінне ставлення до праці визначається як мінімум чесним виконанням своїх трудових і професійних обов'язків. Якщо людина не за своїм бажанням є безробітною, але приймає всі залежні від неї заходи для працевлаштування, це не може бути перепоною для застосування ч. 4 ст. 74 КК при наявності всього сказаного вище.

Особа, звільнена від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК визнається такою, що не має судимості (ч. 3 ст. 88 КК).