2. Поняття трудового права Украєни як галузi права. Мiсце трудового права в системi права Украєни

Для нормального життя люди постiйно повиннi єсти, пити, мати одяг, взуття, задовольняти своє духовнi потреби. Тiльки на цiй основi вони можуть брати участь у виробництвi. При цьому слiд враховувати, що людськi потреби § надзвичайно еластичними, здатн

ими до кiлькiсних i особливо якiсних змiн.

i до якостi одягу, який бажають придбати люди.

Але людина завжди намага§ться проявити себе ще й як особистiсть. Щастить тому, хто надiлений якимось визнаним талантом: ма§ гарну зовнiшнiсть, володi§ красивим спiвучим голосом, досяг визначних спортивних успiхiв тощо. Переважна ж бiльшiсть людей мож

е проявити себе як особистiсть тiльки завдяки працi: майстернiсть у виконаннi певноє роботи, професiоналiзм, що набува§ться роками, та iн.

Без працi не iснувало i не може iснувати жодне суспiльство. i хоч вона iсну§ з незапам'ятних часiв, правове регулювання

12

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

працi виникло порiвняно недавно - з розвитком капiталiстичного способу виробництва. Обумовлено це тим, що попереднi суспiльно-економiчнi формацiє (первiснообщинна, рабовласницька, феодальна) не потребували правового регулювання трудових вiдносин.

Лише тодi, коли пануючою формою органiзацiє працi стала наймана праця, коли робiтничий клас органiзовано став вимагати вiд держави регулювання трудових вiдносин, держава змушена була пiти на поступки i розпочати регулювання окремих питань трудових вi

дносин.

Тому iсторично трудове право становить собою результат боротьби робiтничого класу за своє економiчнi i соцiальнi права. Усвiдомивши себе як революцiйну силу i вступивши в органiзовану боротьбу за своє права, робiтничий клас прагнув зайняти певнi пози

цiє в економiцi.

Пiд тиском революцiйних вимог трудящих держава, намагаючись знизити напруження класовоє боротьби, змушена йти на певнi поступки. Причому цi поступки вона прагне подати не як вимушенi, а як соцiальнi гарантiє для трудящих з метою послаблення єх намага

нь змiнити сво§ становище в суспiльствi.

Саме боротьба трудящих за своє права створю§ двi тенденцiє правового регулювання працi:

1) тенденцiю поступок, проведення пiд тиском вимог трудящих часткових реформ. Правовi норми, що вiдображають цю тенденцiю, створюють <соцiальне законодавство>, за максимальне розширення i точне дотримання якого ведуть боротьбу лiвi партiє та професiй

нi спiлки;

2) тенденцiю насильства, вiдмову держави вiд будь-яких по-ступкiв, заперечення необхiдностi проведення реформ. Норми, що вiдображають цю тенденцiю, одержали назву <антиробiтни-че законодавство>. Воно ма§ вiдкриту антидемократичну спрямованiсть на ска

сування ранiше проведених поступок.

Соцiальний i антиробiтничий види законодавства не становлять рiзних категорiй правових норм, а § двома методами, двома лiнiями в правовому регулюваннi працi. Досить часто норми права, що мають антиробiтничий i соцiальний характер, тiсно переплiтаютьс

я мiж собою i вмiщуються в одному i тому ж законодавчому актi. Вiд спiввiдношення полярних сил в краєнi залежить, який з цих видiв законодавства переважа§.

Роздiл i. Предмет трудового права Украєни

13

Формування капiталiстичного ладу i його змiцнення в усiх краєнах проходило майже однаково. Держава, звiльнивши працiвника вiд крiпосницькоє залежностi, одночасно звiльнила його i вiд засобiв виробництва, внаслiдок чого створилась вiльна робоча сила.

Крiм того, виникло правове становище, при якому працiвник змушений був, але <вiльно> i <за своєм розсудом>, продавати власнику засобiв виробництва §диний належний йому товар - робочу силу.

Наприкiнцi XVIII ст. буржуазна революцiя у Францiє проголосила свободу працi, чим було забезпечено свободу попиту i продажу робочоє сили.

З моменту проголошення свободи працi трудовi вiдносини складались без порушення iнтересiв буржуазiє, оскiльки, залишившись без засобiв виробництва, працiвник змушений був погоджуватись на запропонованi йому умови.

ки> визначались угодою сторiн, тому державу трудовi вiдносини не цiкавили.

У цих умовах трудовi вiдносини регулювались лише за допомогою цивiльного права, нормами, що вiдносились до свободи умов i рiвностi сторiн. Договiр найму, або, як його називав законодавець, - договiр про найом послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона), розг

лядався як звичайна цивiльно-правова угода, предметом якоє виступав особливий товар - робоча сила.

Далi цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволя§ться лише на певний строк, що § простим нагадуванням усунення пiдданства (ст. 1780), i що в разi виникнення спору зi слугою перевага в показаннях нада§ться хазяєновi (ст. 1781).

Робоча сила, яка була прирiвнена до товару, не знаходила попиту. Появилися першi безробiтнi. Нелегально стали створюватися робiтничi органiзацiє, виникають страйки, якi спочатку були спрямованi проти машин, а не пiдпри§мцiв. У цих умовах буржуазна де

ржава змушена була зробити деякi поступки робiтничому руху. Прийма§ться низка правових норм, спрямованих на регулювання трудових вiдносин. Тому iсторiя трудового права - це послiдовнiсть досягнень i поразок робiтничого класу, припливiв та вiдливiв у

робiтничому русi, просування його вперед.

Спочатку система норм, якi були прийнятi державою для регулювання трудових вiдносин, спрямовувалась на регулювання працi фабричних робiтникiв, у першу чергу жiнок i дiтей. Тому

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

14

цi норми одержали назву <фабричне законодавство>. Пiзнiше почав застосовуватись термiн <промислове законодавство>, хоч приписи цих норм охоплювали значно бiльше вiдносин, нiж регулювання трудових вiдносин робiтникiв у промисловостi. В 20-х роках XX с

т. Джордж Шелл застосував термiн <робiтниче право>, термiн бiльш широкий, тому що вiн охоплював працю не тiльки робiтникiв, а й людей розумовоє працi.

В XX ст. значного поширення набува§ термiн <соцiальне право>, що пов'язувалось з проблемою <економiчно слабких громадян>.

а iншi категорiє громадян, економiчне становище яких наближалось до становища робiтникiв, почало охоплювати всю сукупнiсть правових норм, що регулюють трудовi вiдносини в суспiльному виробництвi.

Найбiльш повно сутнiсть цi§є галузi права вiдобража§ термiн <трудове право>, що закрiпився за роки радянськоє влади. Трудове право регулю§ використання особою сво§є здатностi до працi, незалежно вiд того, в якiй галузi господарства ця особа погодилас

я виконувати роботу i саме яку роботу: службовця чи робiтника (за термiнологi§ю законодавства розвинутих краєн - <бiлi> та <синi комiрцi>). Термiн <трудове право> виявився досить вдалим, бо в ньому вiдбива§ться його змiст - регулювання працi.

Змiстом цього регулювання § сукупнiсть реальних витрат працiвником при виконаннi ним трудовоє функцiє розумовоє та фiзичноє енергiє, якi створюють спрямований до певноє мети виробничий процес.

Трудова функцiя, що викону§ться тим чи iншим працiвником, вiдобража§ конкретний змiст його працi. Вона подiля§ працю на фiзичну i розумову. Якщо у виробничому процесi працiвник бере участь як його матерiальний компонент, в разi вiдсутностi якого проц

ес обрива§ться, то така праця за своєм змiстом § фiзичною, а працiвник - робiтником (<синiй комiрець>).

Якщо ж функцiя працiвника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати i настроювати систему машин, здiйснювати контроль за процесом виробництва, що завершу§ться без його безпосередньоє участi, то такий

працiвник зайнятий розумовою працею i § службовцем (<бiлий комiрець>).

Роздiл i. Предмет трудового права Украєни

15

Об'§ктивно iснуючi вiдмiнностi в змiстi працi знаходять сво§ вiдображення в нормах трудового права, що регламентують тарифiкацiю робiт i професiй робiтникiв, посадовi обов'язки вiдповiдних категорiй службовцiв та квалiфiкацiйнi вимоги, що до них став

ляться.

Тому слiд визнати передчасною вiдмову законодавця вiд термiнiв <робiтник> i <службовець> та замiною єх на термiн <працiвник>, що здiйснено Законом Украєни вiд 20 березня 1991 р. <Про внесення змiн i доповнень до Кодексу законiв про працю Украєни при

переходi республiки до ринковоє економiки>. Термiни <робiтник> i <службовець> бiльш повно визначають змiст працi цi§є категорiє працюючих.

Разом з тим цi термiни не охоплюють змiст розумовоє працi тих, хто працю§ в установах державноє влади i управлiння. Це державнi службовцi, правове становище яких визначено Законом Украєни вiд 16 грудня 1993 р. <Про державну службу>. Вiдповiдно до ст.

1 цього Закону державною службою визна§ться професiйна дiяльнiсть осiб, якi займають посади в державних органах та єх апаратi щодо практичного виконання завдань та функцiй держави.

Для державних службовцiв Законом встановлено 7 категорiй посад i 15 рангiв вiдповiдно до посади, рiвня квалiфiкацiє тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це - чиновники, i саме цей термiн повинен застосовуватись при визначеннi працi цi§є категорi

є працюючих. Саме характер працi цих категорiй працiвникiв визнача§ соцiально-економiчний аспект мiсця i ролi працiвника в суспiльствi.

Трудове право тiсно пов'язане з iншими галузями права. Як трудовi вiдносини, що становлять частину життя суспiльства, не можуть бути вiдiрванi вiд цього суспiльства, так i трудове право, що регулю§ цi вiдносини, не може бути вiдiрване вiд тi§є систем

и галузей права, що регулюють iншi вiдносини суспiльства.