Логіка фазових інтервалів

Логіка фазового інтервалу - це аналіз параметричних координат пацієнта в багатомірному параметричному гіперпросторі хвороб.

Розглянемо приклади для з’ясування змісту цього визначення.

Нехай ми маємо пацієнта з деякою невідомою патологією. Діагностика його стану здійснюється в клініці за допомогою одного приладу - термометра для визначення температури. Іншими словами, в нашій гіпотетичній клініці лікар має одну можливість: вимірити температуру тіла пацієнта. Будемо припускати, що нормальна температура людського тіла лежить в інтервалі 36,5- 36,7°С (мал.1):

Мал.1. Одномірний простір параметра температури тіла

Усе, що розташовується нижче позначки 1, є гипотермією, тобто патологією: все, що вище позначки 2, - так само патологічною гіпертермією. Лише вузький інтервал між цими позначками відповідає нормі й називається зоною здоров’я. Як зазначалося вище, число параметрів, що можуть бути досліджені в нашій клініці, дорівнює одиниці. Пряма на мал. 21 становить собою одномірний простір, у якому чітко визначена зона здоров’я.

Наведене дозволяє нам бути готовими до “прийому” пацієнтів. Припустимо, на прийом приходять три пацієнти з температурами тіла 36,6°С; 35,5°С; 38,9°С (поділки А, В, С). Лікар починає діагностувати (нагадаємо, що це єдиний параметр, про який може довідатися наш лікар!). Діагнози будуть

такими: пацієнт В здоровий, пацієнти А і С хворі. На що вони хворі? Оскільки ми діагностуємо лише температурний стан, то ми маємо можливість сформулювати такі діагнози: А хворий на гіпотермію, С хворий на гіпертермію.

Наведений приклад яскраво ілюструє очевидну необхідність уведення яких-небудь додаткових параметрів у нашу схему досліджень, тому що діагноз “гіпертермія” спонукає до з’ясування причини підвищеної температури.

Внесемо корективи в схему дослідження.

Мал.2. Двомірний фазовий простір станів

Перпендикуляри від граничних поділок норми параметрів температури і ШОЕ утворять на координатній площині прямокутну фігуру зони здоров’я. Ця фігура площинна, тому що кількість вимірів у цьому випадку дорівнює двом (n=2) і наш простір - двомірний.

Припустимо, що в пацієнта С із гіпертермією виявлена підвищена ШОЕ (свідчення запалення). Діагностичний висновок тепер набуває більш осмисленого вигляду: запальний процес, що супроводжується підвищенням температури.

Очевидно, що і такий висновок дуже обмежений. Уведемо третій

показник: число еозинофілів у крові (свідчення алергізації організму). Наш простір стає тривимірним (n=3) (мал.3).

Зона здоров’я набуває форми об’ємної фігури - куба. І якщо, наприклад, у пацієнта С ми виявляємо підвищення числа еозинофілів (позначка С), то тепер діагноз звучить як “запалення алергічної природи, що супроводжується гіпертермією”.

Збільшення числа досліджуваних параметрів до трьох принципово не підвищує цінність нашого діагностичного висновку. Зрозуміло, що це число має суттєво перевищувати три. Але в такому разі простір, утворений координатними осями параметрів, тобто параметричний простір,

багатовимірний і його неможливо відобразити на папері. Такий простір, розмірність якого перевищує 3, називається гіперпростором.

Мал.3. Тривимірний фазовий простір

Гіперпростір важко уявити людською свідомістю, він може існувати лише в модельно-математичній формі, наприклад, у пам’яті комп’ютера.

Однак ми можемо зобразити його грубу модель у вигляді двовимірної площини з умовою, що кожна координатна вісь описує не один, а велику сукупність параметрів (мал.4).

Мал. 4. Площинна модель параметричного гіперпростору

Поряд із зоною здоров’я (1) є зона передхвороби, зона хвороби (3), обмежена термінатором клінічної смерті (4), за межами якої розташовується зона біологічної смерті (5) - зона зі значеннями параметрів, не сумісних із життям (наприклад, температура тіла 100°С).

Зона хвороби неоднорідна. У цілому вона є сукупністю всіх можливих нозологічних одиниць, тобто синдромів і діагнозів, уже відомих сучасній науці і тих, які ще потрібно вивчити. Топологічна (геометрічна) зона хвороби - це сукупність нескінченної кількості точок, для яких хоча б одна координата в параметричному гіперпросторі виходить за рамки свого нормального значення. Залежно від величини параметрів у ній виділяють нозологічні зони тих чи інших діагнозів (мал.5).

Розглянуті вище положення дозволяють зрозуміти суть логіки фазових інтервалів. Вона вкрай проста і складається з трьох етапів.

Вивчення всіх можливих параметрів організму пацієнта створює сукупність конкретних чисел - поточних значень цих параметрів.

Ці числа є координатами точки, що відповідає поточному стану організму і

називається точкою стану у фазовому просторі.

Мал. 5. Топологічна карта діагнозів у фазовому просторі (D1, D2, D3- зони

трьох хвороб)

Отримана точка зіставляється з картою фазового простору, в якому розташовані зони, описані вище. На підставі розташування точки в тій чи іншій зоні однозначно визначається стан організму пацієнта.

Логіка фазових інтервалів - один із сучасних лікувально-діагностичних підходів. Його основні переваги такі:

1) одночасний і взаємозалежний аналіз великої кількості параметрів;

2) можливість автоматизації великого обсягу логіко-мисленнєвої діяльності в сферах, де можливості людського мозку обмежені.

Недоліки підходу:

1) ефективна робота системи фазової діагностики потребує великого емпіричного досвіду, внесеного у вигляді баз даних і знань у середовище діагностуючих програм;

2) застосування логіки фазових інтервалів практично неможливе без обчислювальної техніки.

10.3.