6.1. Зобов'язання та підстави його виникнення

Зобов'язальні правовідносини дуже різноманітні як за характером суспільних відносин, що регулюються нормами зобов'язального права, так і з точки зору їх правових особливостей. Однак, незважаючи на численні відмінності, зобов'язальні правовідносини мають певну економічну і юридичну спільність, що дає змогу встановити загальні принципи і відповідним чином їх згрупувати.

У цивільному праві зарубіжних країн рівень узагальнення в галузі зобов'язального права неоднаковий, що виражається не лише в правових нормах, а й у доктрині.

Найдетальніше загальне вчення про зобов'язання розробили юристи Німеччини, що знайшло безпосереднє відображення і в Цивільному кодексі ФРН, де зобов'язання визначається так: "В силу зобов'язання кредитор може вимагати від боржника надання гарантій.

Швейцарський зобов'язальний закон (ШЗЗ), хоча і виходить з існування узагальненого визначення зобов'язальних правовідносин, не містить будь-якого його визначення. Французький ЦК не містить ні загального визначення зобов'язання, ні загальних норм, які б стосувались усіх різновидів зобов'язальних правовідносин. ФЦК дає лише визначення договору. Саме відносно договору в кодексі містяться норми, які регулюють порядок виконання, відповідальності за невиконання тощо. Беручи за основу визначення договору, яке закріплено в ФЦК, французька правова доктрина сформувала загальне визначення зобов'язання, яке загалом не відрізняється від німецького.

У системі загального права відсутнє поняття зобов'язання, і лише дехто з теоретиків права намагався виокремити деякі загальні ознаки зобов'язання, виходячи при цьому з концепції німецької та французької доктрини. Деякі з цих теоретичних конструкцій використовуються і на практиці.

Зобов'язання відіграють важливу роль у майнових відносинах і на відміну від речових прав є динамічнішими. З розвитком економічних відносин відбуваються і певні модифікації у галузі зобов'язального права.

Є різні способи класифікації зобов'язань і одна з найпоширеніших — це поділ зобов'язань залежно від підстав їх виникнення. Наприклад, ФЦК, дотримуючись традицій римського права, встановлює такі підстави виникнення зобов'язань: договір або інші факти, з яких зобов'язання виникають незалежно від угоди. До них належать квазідоговір, у тому числі безпідставне збагачення і ведення чужих справ без доручення; делікти і квазіделікти; закон, коли конкретне зобов'язання виникає безпосередньо з норми закону, наприклад, зобов'язання піклувальника щодо підопічного, аліментні зобов'язання тощо. ЦК ФРН, на відміну від ФЦК, не містить поняття квазідоговору і квазіделікту, а підставою виникнення зобов'язання вважає угоду, зокрема не лише договір, а й односторонню угоду. Крім того, зобов'язання можуть також виникати з делікту, з безпідставного збагачення, з ведення чужих справ без доручення і безпосередньо з норми закону. За подібними принципами класифікуються зобов'язання і в Швейцарії.

Оскільки основною підставою виникнення зобов'язання все ж таки вважається договір, то саме він є центральним інститутом зобов'язального права.