§4. Виконання зобов'язання

Виконання зобов'язання полягає у виконанні особою, яка взяла на себе зобов'язання, певної дії, що становить зміст зобов'язання - це щось дати, надати, зробити. У стародавні часи усі ці дії супроводжувалися різними обрядами та формальностями, і лише в класичну епоху такі формальності відпали.

За своєю природою будь-яке зобов'язання - це тимчасове правове відношення, яке повинно колись припинитися. У грошових зобов'язаннях виконання називалося платежем (іноді заліком), в інших - передачею речі.

Зобов'язання визнавалося належно виконаним за таких умов.

1. Якщо виконання приймав сам кредитор, визнаний здатним до прийняття, тобто він мав бути дієздатним. Самовільне, без згоди кредитора, виконання зобов'язання на користь інших осіб не допускалося і не визнавалося виконаним з усіма наслідками, які з цього випливали. Щоправда, кредитор міг перенести своє право вимоги виконання зобов'язання на іншу особу за цесією. Якщо кредитор був недієздатним, то за нього приймав виконання його законний представник - опікун або піклувальник. Нарешті, кредитор міг доручити третій особі прийняти виконане зобов'язання, а на випадок смерті кредитора борг могли приймати його спадкоємці.
2. Виконання зобов'язання боржником. Для кредитора немає значення, хто сплатить борг за позикою - чи сам боржник, чи хтось інший, важливо лише, щоб борг був сплачений.
   Однак ця байдужість кредитора не була безумовною. Якщо зобов'язання було тісно пов'язане з особою боржника, його природними здібностями (наприклад, художник, поет), то кредитор вправі вимагати виконати зобов'язання саме цим боржником, в усіх інших випадках виконувати зобов'язання за його дорученням могла будь-яка третя особа, але за умови, що боржник здатний до виконання, може розпоряджатися своїм майном, тобто був дієздатним. У випадку недієздатності боржника зобов'язання виконував його законний представник.
3. Місце виконання зобов'язання. Римське рабовласницьке суспільство приблизно з II ст. до н. є. стає суспільством високорозвинутого товарного обороту. З розвитком середземноморської торгівлі в практику увійшли договори між особами, які жили в різних місцях Римської імперії, і стосовно товарів,

що знаходилися в тих місцевостях, де укладався договір (договори переважно укладалися на ринках), тому вказівка місця виконання зобов'язання мала велике значення. Наприклад, постачальник знаходився в Африці, а склад покупця в Римі. Доставка товару покладалась на продавця, який повинен визначити транспортні витрати. З місцем виконання зобов'язання пов'язували момент переходу права власності на куплений товар, а також відповідальність за випадкову загибель речі під час транспортування. Усе це зумовлювало необхідність точного визначення місця виконання зобов'язання. Якщо місце виконання не було точно визначено то діяло загальне правило. У тих випадках, коли предметом зобов'язання були нерухомі речі (земля, будинки), то зобов'язання виконувалось за місцем знаходження цих речей. Якщо ж виконання зобов'язання визначалося альтернативою, то право вибору належало боржнику. В інших випадках місце виконання зобов'язання визначалося місцем можливого пред'явлення позову з певного зобов'язання. Таким місцем вважалося місце проживання боржника або Рим.

4. Час виконання зобов'язання. Це найважливіша вимога, яка зумовлює стійкість цивільного обороту.

Строк виконання зобов'язання, як правило, встановлювався сторонами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях визначався в більшості випадків законом. Труднощі виникали тоді, коли строк виконання зобов'язання не вказувався ні в договорі, ні в законі. У таких випадках римляни вважали, що момент виникнення зобов'язання і його виконання збігаються. Боржник повинен виконувати зобов'язання негайно після спливу строку, вказаного в договорі. Якщо боржник не зробив цього, то це вважалося порушенням строку платежу і розцінювалося як прострочка (in nora). Прострочення як з боку боржника, так і з боку кредитора за відповідних обставин могло значно змінити саме зобов'язання.

Боржник визнавався в прострочці за таких умов: а) за наявності зобов'язання, яке захищається позовом; б) якщо в зазначений строк платіж не сплачено; в) якщо прострочка виникла з вини боржника; г) якщо кредитор нагадував про наближення строку платежу. У розвинутому класичному праві прострочка наставала незалежно від нагадування, бо в строкових зобов'язаннях сам строк нагадує боржнику про необхідність платежу.

У разі прострочення платежу боржник був зобов'язаний: а) відшкодувати всі збитки, завдані кредитору невиконанням; б) відповідати за будь-яку вину при пошкодженні і навіть за випадкову втрату речі. У випадку двосторонніх зобов'язань кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо до такого виконання він втратив інтерес.

150

151

Прострочка платежу могла статися і з вини кредитора, який без поважних причин зволікав прийняття боргу у встановлений строк. У цьому випадку відповідальність несли вже кредитори. Кредитор був зобов'язаний повернути боржникові збитки, заподіяні у зв'язку з тим, що прострочення виникло через неприйняття ним речі. Ризик випадкової загибелі речі теж переходив на кредитора як винуватця в простроченні виконання.

Прострочка виконання припинялася не тільки оплатою боргу, але й іншою дією, зокрема новацією, відстрочкою, належною пропозицією виконання з боку боржника і відшкодування збитків.

Залік. Якщо боржник мав проти свого кредитора однорідну зустрічну вимогу, то він міг погасити свій борг повністю або частково заліком, який можна було здійснити за згодою з кредитором або ж проти його волі. Для проведення заліку потрібно: а) щоб зустрічна вимога виходила від боржника; б) беззаперечність зустрічної вимоги; в) однорідність вимоги (гроші за гроші). Залік не застосовувався: а) проти позову з договору поклажі; б) проти позову про незаконно захоплену річ; в) проти позову міської общини про сплату податків і повинностей. Як і будь-яке приватне право, право заліку здійснювалося на прохання зацікавленої особи.

Новація. Це договір, який скасовував існуюче зобов'язання і породжував нове. Новація поставала за таких умов: а) нове зобов'язання встановлювалось з наміром погасити попереднє; б) поява нового елементу порівняно з попереднім зобов'язанням, наприклад нове зобов'язання змінювало підставу (борг з купівлі-продажу перетворювався у зобов'язання з позики), зміст (зобов'язання передати змінювалось зобов'язанням сплатити грошову суму).

Зобов'язання також припинялися, хоч і не були виконані, якщо наставала випадкова об'єктивна неможливість їх виконання. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізична - коли предмет зобов'язання несподівано гинув, а юридична - коли предмет зобов'язання вилучався з обігу.