Розділ 7 СЗДОВА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ

Конституційна юстиція. Конституційний контроль у Франції має певну своєрідність і дещо виходить за рамки відомих двох моделей конституційного контролю. Питання про конституційність актів, прийнятих державними органами, розглядається різними органами: від парламенту — Конституційною радою, від органів виконавчої влади — Державною радою.

Конституційна рада складається з двох категорій членів — по праву і за призначенням. Першими є всі колишні президенти Республіки; у цій якості вони залишаються членами Ради довічно. З числа цих членів може бути призначений і голова Ради. Члени, що призначаються, займають свій пост шляхом призначення трьома найвищими органами державної влади — президентом Республіки, головою Національних зборів і головою Сенату. Кожний з них призначає трьох членів на 9 років; Рада оновлюється на одну третину кожні три роки. Іншими словами, кожна з названих осіб призначає одного члена кожні три роки. Яких-небудь обмежень для членів, що призначаються, не існує. При вступі на посаду члени Ради складають присягу перед президентом Республіки. Зайняття посади передбачає додержання вимоги щодо несумісності: члени Ради не можуть поєднувати свою посаду з іншими посадами, вказаними в законі, за загальним правилом — із посадами в державному апараті, у державному або приватному секторі економіки. Членам Ради заборонено одночасно бути членами парламенту, уряду, Економічної і соціальної ради, бути керівником або відповідальною особою в якій-небудь політичній партії. Проте члени Ради можуть зберігати деякі посади, наприклад, залишатися професорами в університетах. Мандат члена Ради не поновлюваний; після закінчення 9 років він обов'язково залишає свою посаду. Голова Ради призначається президентом Республіки. До цього часу Голови завжди призначалися з числа «президентських» членів, хоча юридично може бути призначено й іншу особу.

Процедура розгляду справ у Раді закрита і письмова; засідання Ради проводяться при зачинених дверях. Рішення Ради публікується в офіційному органі держави.

Компетенція Конституційної ради дуже широка: вона тією чи іншою мірою зачіпає і парламент і президента Республіки. Рада розглядає скарги на правильність обрання членів обох палат парламенту, питання несумісності посад, що виникають відносно членів парламенту. Регламенти палат парламенту до їх застосування повинні бути передані в Раду, яка виносить ухвалу про їх відповідність Основному Закону. Будь-які зміни в регламентах також передаються на розгляд Ради.

Конституційна рада володіє ширшою компетенцією відносно обрання президента Республіки, ніж відносно виборів парламентаріїв, оскільки Рада бере участь у підготовці виборів, у розробці процедури виборів і в оголошенні їх результатів. Рада дає консультації уряду щодо організації виборів, кандидатури на пост президента представляються в Раду, і вона складає їх список; Рада перевіряє правильність висунення кандидатів, публікує складений список. Хоча законодавство не передбачає можливості оскарження, але на практиці Рада не відмовляється розглядати скарги. Рада не втручається у процедуру виборів президента. Контроль за додержанням передбаченої процедури обрання президента здійснюється спеціально створеною Національною комісією. Але Рада стежить за дотриманням принципу, згідно з яким всі кандидати повинні користуватися під час виборчої кампанії рівними наданими державою можливостями. При голосуванні Рада спостерігає за його проведенням і призначає для цього своїх комісарів. Підрахунок голосів здійснюється під безпосереднім спостереженням Конституційної ради, в яку повідомляються результати виборів на місцях.

У разі смерті президента Республіки Рада офіційно засвідчує необхідність тимчасового заміщення цього посту. Тимчасовим президентом стає голова Сенату. Рада також має право констатувати вакантність посту президента Республіки, коли той не може виконувати свої обов'язки; потім вона констатує, що цей стан є остаточним і є наявною необхідність проведення нових виборів глави держави.

Конституційна рада бере участь при введенні в країні надзвичайного стану на підставі ст. 16 Конституції. Президент Республіки, перш ніж ввести такий стан, повинен провести консультації із прем'єр- міністром, головами парламентських палат і з Конституційною радою. Втім, такі консультації ні до чого не зобов'язують главу держави. Вжиті заходи президентом у цей період розглядаються Конституційною радою.

Конституційна рада, крім того, спостерігає за проведенням референдуму і оголошує його результати. У цьому випадку вона консультує уряд при підготовці і проведенні такого голосування. Рада розбирає різного роду протести на порушення при проведенні референдумів. Вона стежить за загальним підрахунком голосів і оголошує результати голосування.

Основна ж функція Конституційної ради — розгляд відповідності нормативних актів Основному Закону країни. Перш за все, у обов'язковому порядку підлягають контролю органічні закони до їх промульгації або поправки до діючих органічних законів. Друга обов'язкова категорія актів — регламенти палат парламенту.

Конституційна рада зобов'язується здійснювати контроль за відповідністю міжнародних договорів Основному Закону. У всіх випадках йдеться про проекти міжнародних угод; якщо договір ратифікований, то він не може бути предметом конституційного контролю. Якщо угода визнається такою, що не відповідає Основному Закону, то вона не може бути ратифікована, поки не буде відповідним чином змінена конституція. Правом запиту в таких випадках володіють президент Республіки, прем'єр-міністр, голови парламентських палат, 60 депутатів або 60 сенаторів.

Нарешті, на Конституційну раду покладені обов'язки по вирішенню суперечок про розподіл компетенції між законодавчою і виконавчою владами, тобто між урядом і парламентом, оскільки ст. 37 Основного Закону встановлює перелік сфер, у яких парламент може приймати закони (інші, таким чином, залишаються у віданні виконавчої влади, тобто в руках уряду).

Значення Державної ради зросло після ухвалення конституції 1958 p., що встановила нове співвідношення між законодавчою і виконавчою владою.

Через це розширилася і набула самостійного значення функція контролю за актами виконавчої влади. Функція такого контролю з боку Державної ради не є спеціально виділеною, вона реалізується при розгляді справ по оскарженню перевищення влади. Своїми ухвалами Рада анулює акти, що не відповідають конституції. Даючи свої консультативні висновки, Рада, крім того, з цілого кола актів уряду може висловлюватися щодо їх відповідності Основному Закону.

Система загальних судів Франції включає Касаційний суд, апеляційні суди і суди, що розглядають різні категорії справ по першій інстанції.

Касаційний суд, що очолює систему загальних судів, — одна з найстаріших державних установ Франції. Він існував ще при «старому режимі», до революції 1789 p., а свою нинішню назву одержав в 1790 р. Касаційний суд працює в Парижі і складається з шести палат — п'ять у цивільних справах і одна у кримінальних. У свою чергу цивільні палати діляться на першу, другу і третю палату, палату у торгових і фінансових справах і палату з соціальних питань (вона розглядає справи з соціального страхування, трудового права та ін.). Цей суд складається з першого голови, шести голів палат, 84 членів суду (їх прийнято називати радниками), 36 радників-доповідачів різних категорій, а також генерального прокурора при Касаційному суді, першого генерального адвоката і 19 генеральних адвокатів (всі вони є не представниками сторін, а помічниками генерального прокурора). Ще одна категорія службовців Касаційного суду — аудитори, які разом з радниками- доповідачами, які мають дорадчий голос і більш високий статус, беруть участь у підготовці справ до слухання.

Ухвали Касаційного суду виносяться або однією палатою, або змішаною палатою, утвореною із представників трьох палат, або, нарешті, пленумом, до складу якого входять перший голова суду, голови і старійшини палат і по два представники від кожної палати.

Змішані палати скликаються, коли в одній з палат голоси розділилися порівну, або якщо справа стосується питання компетенції декількох палат, або якщо вона викликає суперечливі позиції.

Пленум Касаційного суду збирається для розгляду таких справ, які містять питання принципового характеру, а також при необхідності повторного розгляду справ у Касаційному суді.

У компетенцію Касаційного суду входить розгляд касаційних скарг на ухвали нижчестоящих судів, по яких, як правило, але не обов'язково, вичерпані можливості оскарження в звичайному, апеляційному, порядку. При цьому суд розглядає лише скарги з питань права, а не факту — тобто скарги тільки на неправильне застосування закону і на порушення процесуальних норм. У кримінальних справах Касаційний суд має право переглянути вироки, що набрали чинності, та справи за нововиявленими обставинами, але лише на користь засудженого, що виключає оскарження виправдувальних вироків будь-ким, окрім самого засудженого. Касаційний суд, скасувавши рішення або вирок нижче- стоящого суду, направляє справу на новий розгляд в інший суд такого ж рівня, що і суд, який виніс дане рішення або вирок, разом із своїми рекомендаціями. Проте, якщо всі фактичні обставини справи не викликають сумнівів, Касаційний суд має право винести свою власну остаточну ухвалу. Касаційний суд виносить ухвали лише у конкретних справах, однак це справляє суттєвий вплив на судову практику, забезпечує однакове застосування законів у масштабі всієї країни, оскільки служать орієнтиром при розгляді судами аналогічних справ або в трактуванні тих чи інших правових інститутів.

Апеляційні суди. У Франції нині налічується ЗО апеляційних судів на континенті, юрисдикція яких поширюється на територію декількох департаментів (від двох до чотирьох), і п'ять апеляційних судів, що діють у заморських територіях Франції. Кожен апеляційний суд іменується за назвою міста, де він розташований. Очолює роботу суду його перший голова. В апеляційних судах створюється, як правило, декілька палат з цивільних і кримінальних справ, а в деяких судах виділені також палати у торгових справах і з соціальних питань. У Паризькому апеляційному суді налічується 25 палат, у Ліонському — сім, в деяких апеляційних судах — по одній палаті. Справи розглядаються в колегіях у складі не менше трьох, а в деяких випадках розгляду цивільних справ — п'яти суддів.

Палати у кримінальних справах у складі голови палати і двох членів суду розглядають апеляційні скарги на ухвали нижчестоящих судів по кримінальних справах (вироки суду присяжних у справах про тяжкі злочини апеляційному оскарженню не підлягають). Розглянувши апеляційну скаргу у кримінальній справі, палата від імені апеляційного суду або залишає вирок у силі, або скасовує його і, як правило, сама виносить нову ухвалу (по суті, вирок) у справі. Лише за необхідності палата направляє справу на новий розгляд по суті в нижчестоящий суд. У складі кожного апеляційного суду утворюється також одна або більше обвинувальних камер, до складу якої входять голова камери і два члени суду. Обвинувальна камера діє як орган контролю за досудовим слідством, зокрема за попереднім обвинувальним висновком, а також як орган віддання під суд.

Палати у цивільних справах розглядають апеляційні скарги на рішення, винесені не тільки нижчестоящими цивільними судами загальної юрисдикції, але і іншими судовими установами (зокрема, торговими трибуналами).

Перша судова інстанція. Суди першої інстанції підрозділяються стосовно розгляду цивільних справ на трибунали великого процесу і трибунали малого процесу, а стосовно розгляду кримінальних справ — на суди присяжних, виправні трибунали і поліцейські трибунали. Термін «трибунал» у назвах французьких судів, як цивільних, так і кримінальних, указує не на їх надзвичайний характер, а скоріше на обмежений, порівняно з судами, обсяг їх компетенції.

Трибунали великого процесу — є як мінімум по-одному в кожному з 96 департаментів Франції. До їх складу входять голови і судді. У трибуналі з кількістю суддів понад п'ять утворюються палати на чолі з віце-головами трибуналу. Справи розглядаються, як правило, в колегіях у складі не менше трьох суддів, і лише по деяких категоріях справ допускається одноосібний суддівський розгляд, але лише за умови згоди на це сторін. У компетенцію трибуналу великого процесу входить розгляд цивільних справ майнового характеру з сумою позову понад ЗО ООО євро, а також значної кількості чітко визначної категорії справ: спори про нерухомість, про шлюб і розлучення, про усиновлення, про громадянство тощо. Якщо в окрузі трибуналу великого процесу відсутній торговий трибунал, то його функції виконує трибунал великого процесу.

Трибунали малого процесу були засновані в 1958 р. замість мирових суддів, які обиралися населенням кожного кантону і існували у Франції з 1790 р. Вони розташовані в головних містах всіх департаментів і всіх округів, а також у деяких великих кантонах. У складі кожного трибуналу малого процесу є або один суддя, або досить велика їх кількість, але справи завжди слухаються суддями одноосібно. У компетенцію цього трибуналу входить розгляд певних категорій справ, зокрема по позовах майнового характеру на суму до ЗО ООО євро (рішення у справах з сумою позову до 13 000 євро не підлягають апеляційному оскарженню).

Суди присяжних, у виняткову компетенцію яких входить розгляд кримінальних справ про тяжкі злочини, засідають у Парижі і в кожному департаменті. До складу кожного суду входять троє професійних суддів на чолі з головою (членом апеляційного суду) і дев'ять засідателів-присяжних, які запрошуються до відправлення відповідних обов'язків за департаментським списком виборців шляхом випадкового обрання після відбору спеціальними комісіями. Сесії суду присяжних проводяться щокварталу, а за необхідності і частіше. З 1808 по 1942 р. присяжні (їх було 12) утворювали самостійну колегію, де вирішувалося лише питання про винність. Нині вони ухвалюють рішення в дорадчій кімнаті разом з професійними суддями, але з усіх питань, суттєвих для вироку, у тому числі і про покарання. Рішення суду присяжних ухвалюється більшістю голосів, проте несприятливе для обвинуваченого рішення, у тому числі і відмова визнати наявність пом'якшувальних обставин, ухвалюється більшістю не менше ніж у 8 голосів із 12 учасників голосування. На відміну від рішень всіх інших судів першої інстанції вирок суду присяжних вважається після його винесення прийнятим у першій і останній інстанції і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, а виправдувальний вирок не може бути оскаржений обвинуваченням і в касаційному порядку.

Виправні трибунали розглядають по першій інстанції справи про кримінальні делікти (назва «виправний» пов'язано з тим, що в ст. 1 КК Франції покарання за кримінальні делікти іменуються виправними). Як виправний трибунал може виступати трибунал великого процесу, що поперемінно розбирає то цивільні, то кримінальні справи. У тих трибуналах великого процесу, де через значні обсяги роботи є багато суддів, утворюється одна або декілька палат, що спеціалізуються на розгляді кримінальних справ, тобто постійно виступають як виправний трибунал. Справи у виправних трибуналах розглядаються колегіями з трьох суддів. Деякі категорії кримінальних справ, пов'язаних з порушенням правил дорожнього руху, полювання і рибальства та ін., можуть розглядатися суддями одноосібно. У той же час у процесах, розрахованих на тривалий розгляд, до складу колегії можуть бути призначені запасні судді, повноважні замінити суддю, який вибув із процесу через хворобу або з інших причин. У деяких трибуналах великого процесу в 1975 р. створені колегії суддів, що спеціалізуються на розгляді особливо складних справ про кримінальні делікти економічного і фінансового характеру.

Поліцейські трибунали розглядають по першій інстанції справи про найменш значні кримінальні діяння — провини, за які може бути призначений штраф на суму до 10 000 євро або ж, в обмеженому числі випадків, арешт на строк від одного дня до двох місяців (назва «поліцейський» пов'язана з тим, що в ст.1 КК Франції покарання за провину іменуються поліцейськими покараннями). Справи в них розглядаються одноосібно суддями трибуналу малого процесу, що нерідко розбирають почергово то цивільні, то кримінальні справи (у деяких випадках створюються трибунали малого процесу, що спеціалізуються виключно на розгляді кримінальних справ, тобто діють лише як поліцейські трибунали).

До системи загальних судів як спеціалізовані підрозділи входять установи юстиції у справах неповнолітніх. Суд присяжних у справах неповнолітніх розглядає обвинувачення в тяжких злочинах, пред 'явлені неповнолітнім у віці від 16 до 18 років. Він складається з трьох професійних суддів і дев'яти присяжних. Справи про кримінальні делікти і про найбільш серйозні провини неповнолітніх у віці від 13 до 18 років, а також тяжкі злочини підлітків 13-15 років розглядаються трибуналами у справах неповнолітніх, що створюються в округах трибуналів великого процесу. Ці трибунали складаються з судді у справах неповнолітніх і двох засідателів (асесорів), які призначаються міністром юстиції з осіб, що виявили інтерес до проблем виховання молоді. Суддею у справах неповнолітніх призначається строком на три роки один з суддів трибуналу великого процесу. Він може розглядати і одноосібно справи про кримінальні делікти і провини неповнолітніх, але в цьому випадку він має право застосовувати до них лише заходи виховного і наглядового характеру. Рішення судді і трибуналу у справах неповнолітніх можуть бути оскаржені в спеціальну палату апеляційного суду.

Особливість французької системи кримінальної юстиції — наявність у ній фігури судді з виконання покарань, який, згідно з повноваженнями, наданими йому КПК 1958 р. і наступними законами, має право активно втручатися в процес відбування покарання засудженими, у тому числі і до позбавлення волі. Він організує нагляд за засудженими, такими, що отримали «відстрочення із випробуванням», вирішує питання про зміну режиму тримання засуджених до позбавлення волі, про надання їм відпусток, клопоче про їх умовне дострокове звільнення і т.д. Обов'язки судді з виконання покарань на трирічний строк покладаються на одного з суддів трибуналу великого процесу.

До системи загальних судів, перш за все на рівні трибуналу малого процесу, входять судові установи, що спеціалізуються на розгляді окремих категорій справ. До їх числа належать торгові трибунали, ради прюдомів, комісії з соціального страхування, паритетні трибунали із земельної оренди, трибунали з морської торгівлі тощо. З них найбільше значення мають торгові трибунали і ради прюдомів.

Торгові трибунали складаються з трьох суддів-консулів. Вони обираються на два-три роки за складною системою з осіб, які займаються комерційною діяльністю або представляють промислові чи торгові компанії. Торгові трибунали є в більшості великих міст Франції. Вони розглядають спори, що виникають між учасниками будь-яких торгових угод, між членами товариств, спори за зобов'язаннями комерсантів, підприємців і банкірів, справи, пов'язані з ліквідацією підприємств, тощо.

Ради прюдомів (тобто бездоганно чесних людей) покликані примиряти або вирішувати конфлікти, пов'язані з укладенням, виконанням і розірванням індивідуальних трудових договорів. Ради прюдомів створені хоча б одна в кожному департаменті. Вони складаються з радників — представників підприємців і працівників, які обираються за складною системою. Ради прюдомів розглядають справи у складі колегії з двох або чотирьох представників кожної із сторін під головуванням судді трибуналу малого процесу. У 1985 р. заснована Вища рада прюдомів — консультативний орган при міністрі юстиції і міністрі праці.

Абсолютно особливе місце, поза системою загальних судів, посідає Високий суд правосуддя, який обирається обома палатами парламенту в рівній кількості з їх членів (по 12 суддів і по 6 їх заступників). Відповідно до Конституції 1958 р. Високий суд правосуддя створюється для розгляду кримінальних справ за звинуваченням президента країни в державній зраді, а також міністрів у вчиненні тяжких злочинів і кримінальних деліктів при виконанні службових обов'язків. Розслідування цих звинувачень і віддання обвинувачених Високому суду правосуддя здійснюється тільки за рішенням обох палат парламенту. У період з 1963 по 1981 р. як надзвичайний орган існував Суд державної безпеки, який розглядав справи про всі злочини проти внутрішньої і зовнішньої безпеки держави. Нині ці справи передані в компетенцію загальних судів.

Незалежно від системи загальних судів, очолюваної Касаційним судом, існує самостійна система органів адміністративної юстиції. У них розглядаються скарги на дії і акти органів державного управління, що зачіпають права і інтереси приватних осіб. Очолює систему адміністративної юстиції Державна рада, яка одночасно є органом державного управління — консультативною установою при уряді. У складі Державної ради є секція з розгляду спорів (у ній близько ЗО членів Державної ради), яка в свою чергу складається з дев'яти підсекцій. У них від імені Державної ради розглядаються касаційні і апеляційні скарги на рішення нижчестоящих органів адміністративної юстиції. Секція Державної ради розглядає по першій інстанції скарги на президентські і урядові декрети, на акти, видані міністрами або установами загальнонаціонального значення, зокрема профспілок, і ін.

Основну масу скарг на дії і акти органів управління і посадовців по першій інстанції розглядають адміністративні трибунали (їх налічується 25), округи яких охоплюють території декількох департаментів (від двох до семи). Адміністративний трибунал складається з голови і трьох-чотирьох членів. У 1987 р. було створено п'ять адміністративних апеляційних судів як проміжна інстанція, куди надходять апеляційні скарги на рішення адміністративних трибуналів за винятком деяких категорій справ, які, як і раніше, оскаржуються безпосередньо в Державну раду. На рішення адміністративних апеляційних судів можуть бути подані касаційні скарги в Державну раду.

Статус суддів. Судді системи загальних судів призначаються на свої посади декретом президента Республіки. Посадовці Касаційного суду і перші голови апеляційних судів призначаються на посади на підставі рекомендації Вищої ради магістрату, решта суддів — за поданням міністра юстиції за наявності позитивного висновку Вищої ради магістрату. Судді адміністративних трибуналів призначаються урядовими декретами за поданням міністра внутрішніх справ, погодженим із міністром юстиції. Як правило, судді загальної компетенції призначаються після конкурсного відбору і закінчення Національної школи магістрату, для вступу до якої необхідно мати вищу юридичну освіту. Судді адміністративних судів призначаються з числа випускників Національної адміністративної школи. Для призначення до складу Касаційного суду встановлені підвищені вимоги (досвід суддівської роботи на достатньо високій посаді або робота як професор університету і ін.). Конституція (ст. 64) проголошує принцип незмінюваності суддів загальної компетенції. Суддю може звільнити лише Вища рада магістрату у зв'язку із серйозною провиною або тяжким захворюванням. Суддя не може бути переведений з своєї посади без його згоди, навіть якщо йдеться про просування по службі. Судді йдуть у відставку з своїх постів після досягнення ними 65 років, а судді Касаційного суду і його перший голова, згідно з правилами, встановленим в 1988 p., відповідно у віці 66 і 68 років.

Вища рада магістрату, згідно зі ст. 65 Конституції, очолюється президентом Республіки, а його заступником є міністр юстиції. До її складу входять дев'ять членів, які призначаються на чотири роки президентом Республіки з числа суддів (зокрема трьох членів Касаційного суду) і інших державних службовців. Вища рада магістрату, крім участі в призначенні суддів, розглядає справи про їх дисциплінарні проступки, але вже у відсутності президента Республіки і міністра юстиції.

Досудове слідство та прокуратура. Розслідування більшості злочинів здійснюється судовою поліцією, офіцери якої мають право на проведення самостійного попереднього дізнання, а агенти і інші посадовці — на проведення лише окремих процесуальних дій. Особливо великі повноваження офіцерів судової поліції при проведенні розслідувань відносно так званих явних злочинів безпосередньо за їх вчиненням. Попереднє слідство, здійснюване звичайно після поліцейського дізнання, проводиться слідчим суддею. Воно є обов'язковим у справах про тяжкі злочини, може бути проведено у справах про кримінальні делікти і лише у виняткових випадках проводиться у справах про провину. Слідчі судді призначаються на свої посади на три роки з числа суддів трибуналу великого процесу. У період здійснення своїх функцій вони залишаються у складі суддів трибуналу великого процесу і мають право навіть брати участь у розгляді судових справ, окрім тих, що були розслідувані ними самими.

Кримінальне переслідування в суді, як правило, здійснюється прокуратурою, яка користується дуже широкими правами, зокрема, правом на свій розсуд відмовитися від передачі справи до суду. У поліцейських трибуналах обвинувачення в провині, за яку не може бути призначено більше 10 днів арешту, підтримують поліцейські комісари.

Прокуратура у Франції є централізованою системою органів, що перебуває під керівництвом міністра юстиції. При кожному апеляційному суді діє генеральний прокурор із своїми помічниками, головний з яких має звання генерального адвоката. Генеральний прокурор перебуває у безпосередньому підпорядкуванні міністра юстиції і, у свою чергу, має право давати вказівки всім посадовцям прокуратури в районі компетенції апеляційного суду. Під його наглядом перебувають і всі посадові особи судової поліції. Генеральний прокурор особисто або через своїх заступників підтримує обвинувачення в апеляційному суді і в суді присяжних, заснованому в місці перебування апеляційного суду. Республіканські прокурори (так у Франції називаються прокурори нижчої інстанції, але вони володіють широкими повноваженнями) перебувають при виправних трибуналах і здійснюють кримінальне переслідування у всіх кримінальних справах у районі дії цього трибуналу. Вони особисто або через своїх заступників підтримують обвинувачення в більшості судів присяжних, у виправних трибуналах, а також, за необхідності, у поліцейських трибуналах. Представники прокуратури офіційно беруть участь також у цивільному процесі в судах будь-якої інстанції, коли цього вимагають «інтереси суспільства».

Генеральний прокурор при Касаційному суді зі своїм апаратом посідає особливе місце в системі органів прокуратури, оскільки його функції обмежені виступами в цьому суді.

Посадовці прокуратури за своїм статусом дуже близькі до суддівського корпусу (ті та другі іменуються магістратами), оскільки отримують однакову підготовку і в ході своєї кар'єри нерідко переходять із прокурорів у судді і навпаки.

Адвокатура. Захищати обвинуваченого в кримінальному процесі і представляти інтереси сторін у цивільному і адміністративному процесах можуть адвокати. До 1971 р. у Франції розрізнялися юридичні професії адвоката, повіреного при трибуналі великого процесу і повіреного при торговому трибуналі. Нині вони об'єднані в єдину, так звану нову професію адвоката. При кожному трибуналі великого процесу є колегії адвокатів, очолювані радою і старійшиною. Для того щоб бути прийнятим у колегію адвокатів і тим самим отримати право виступати у французьких судах, необхідно мати вищу юридичну освіту, скласти іспити для вступу в один з центрів професійної підготовки, пройти там річний курс навчання і одержати сертифікат про професійну придатність. Адвокати можуть займатися індивідуальною практикою або створювати адвокатські контори. Правом виступу в Касаційному суді і Державній раді володіють тільки адвокати, прийняті до складу колегії (із шістдесяти адвокатів) при Касаційному суді.