Китайське право
Традиційна для Китаю концепція суспільного ладу до XIX ст. розвивалася в умовах панування маньчжурської династії, і лише у 40-х роках XIX ст. почала зазнавати впливу країн Заходу.
її фундаментальна думка, далека від релігійної догми, полягає в тому, що має існувати космологічний порядок, в якому взаємодіють Земля, небо і люди. Земля і небо підпорядковані незмінним законам, а люди — володарі своїх вчинків, тому від того, як вони поводяться, залежить, буде у світі порядок чи, навпаки, безлад.Гармонія повинна бути у взаємодії природи і людини, а також у відносинах людей між собою. В суспільних відносинах мають переважати злагода, поміркованість, намагання знайти спільну мову, дійти консенсусу. Слід уникати поспішних рішень, санкцій. При цьому непорозуміння повинні ніби "розтанути", а запропоноване рішення добровільно приймається учасниками суперечки, які вважають його справедливим і за якого ніхто з них не "втрачає свого обличчя". Тобто на перше місце виходять виховання і переконання, а не влада і примус.
Дотримуючись таких поглядів, китайці негативно ставились до західної ідеї права з його суворістю й абстрактністю. На їх думку, людина не повинна домагатися своїх прав за всяку ціну, бо обов'язок кожного — намагатися дійти згоди і забувати про власні інтереси заради спільних.
Традиційна китайська концепція не відкидає права, але вважає, що воно необхідне тим, хто не дотримується моральних принципів, невиправним злочинцям, а також іноземцям, для яких китайська цивілізація чужа.
Після революції 1911 р. розпочалася редакційна робота зі створення кодифікованих актів. Зовні китайське право набуло європейського вигляду і, на думку деяких науковців, увійшло до сім'ї правових систем, заснованих на римському праві. Однак за цим фасадом продовжували існувати традиційні поняття, що, за деякими винятками, переважали у реальній дійсності.
Після приходу до влади комуністичної партії Китай з 1949 р. став народною республікою і, як і колишній Радянський Союз, керувався ідеологією марксизму-ленінізму.
Однак ситуація з розвитком права дещо відрізнялася. Якщо Радянський Союз визнавав першочергову роль закону і необхідність принципу законності, то Китай, навпаки, не надав цьому великого значення, можна навіть сказати, ставився до цього с презирством. І хоча в Китаї на той час відмовились від учення про зв'язок між гармонією у суспільстві і порядком речей у природі, та все одно схилялися до того, аби моральне виховання і виховання громадської добропорядності переважали над іншими методами. Китай відрізнявся від СРСР і більшою "лівизною". Якщо для розвитку виробництва радянські керівники не відкидали багато з того, що забезпечувало зростання виробництва і при капіталізмі, Китай відмо- вився від цієї моделі, що тлумачилася як державний капіталізм, і виступав проти "радянських ревізіоністів", котрі, як стверджували китайці, підмінили боротьбу за звільнення робітничого класу і всього людства "боротьбою за гуляш".Отже, в Китаї перевага надавалася не економічному зростанню, а соціальній перебудові, створенню нового типу громадських відносин, що виключали будь-яку можливість і навіть думку про експлуатацію.
Після смерті Мао Цзедуна в 1976 р. настав час змін. Посилився інтерес до законності і взагалі до юридичного аспекту життя. Після прийняття Конституції 1978 р. помітно активізувалося законодавство. Нинішні китайські керівники вважають, що законодавство може стати перешкодою на шляху несправедливості. Помітнішим стає вплив західних країн на правотворчість Китаю, але багато хто з учених сумнівається, що право і законність колись відіграватимуть у ній таку саму роль, як і в країнах Заходу.