3.3. Аксіологічний підхід
Аксіологія включає вивчення ціннісних аспектів наукових дисциплін, а в більш широкому розумінні — всього спектру соціальної, художньої й релігійної практики, людської цивілізації та культури в цілому'.
Правова аксіологія є одним із напрямів аксіології взагалі, тобто теорії про цінності, теорії загальнозначущих принципів, що визначають людську діяльність, мотивацію поведінки.Основні сутнісні аспекти, що визначають людське буття, його сенс, як відзначає А.К- Абішева, зазвичай складають ті чи інші цінності або систему цінностей. При цьому цінності, по-перше, належать до фундаментальних підстав людського співжиття (в ім'я цінностей проживається життя); по-друге, цінність, навіть реалізована, не втрачає своєї якості належного; по-третє, цінність має загальний характер для даного життя, культури,
індивіда, душі; по-четверте, цінність отримує свою зовнішню символічну форму в діях, предметах, думках і словах; по-п'яте, цінності, прийняті індивідом, пронизують собою весь його духовний світ1.
«Ціннісна характеристика права, — відзначає М.П. Орзіх, — доповнює його сутнісно-змістовну характеристику обґрунтуванням значущості, корисності, придатності, «утилітарності» права. Вона забезпечує можливість інструментальної оцінки правових явищ, установлення критеріїв цієї оцінки та на цій основі визначення ефективності права, відмінності корисності й ефективності дії правових норм»2.
У правовій аксіології розрізняють інструментальну, власну і соціальну цінність права.
Інструментальна цінність права — це його ціннісний сенс як певного регулятора, відповідно до правил і вимог якого люди вибудовують свою поведінку. Існуючі відмінності правових культур опосередковують, у свою чергу, характер, ступінь і форми нормативності, а також процесуальний характер її забезпечення. Чим вище інструментальна цінність права, тим більшою мірою обсяг правового регулювання відповідає вимогам життя.
Разом з інструментальною цінністю виділяють власну цінність права, яка полягає в тому, що саме за допомогою права можна відстоювати права і свободи.
Як відомо, власна цінність права виражається через його соціальну і особистісну цінності. Власна цінність права знаходить своє вираження в тому, що право цінне саме по собі.Особистісна цінність права полягає перш за все в тому, що право є джерелом свободи особи, що входить в певну соціальну спільноту. За допомогою права вдається вирішити протиріччя між особистою свободою і загальним благом. При цьому право указує шляхи руху до різних цінностей, додаючи суспільним відносинам такі властивості, як доступність, оперативність, надійність, подібність, безпека.
Соціальна цінність права визначається його здатністю вирішувати проблеми, що виникають у суспільстві, за допомогою
1 Новая философская энциклопедия: В 4 т. — Т. 1 / Рук. проекта B.C. Степин, Г.Ю. Семигин. — М.: Мысль, 2001. — С. 62.
' Абишева А.К. О понятии «ценность» // Вопросы философии. — 2002. — № 3. — С. 140-141.
2 Орзих М.Ф. Личность и право. — О.: Юрид. л-ра, 2005. — С. 84.
58
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
59
правових засобів, направлених на забезпечення соціальної стабільності.
Аксіологічний підхід дозволяє розмірковувати про різні типи праворозуміння в рамках різних правових систем залежно від того, яка реальна роль права в житті різних суспільств. Адже залежно від того, наприклад, як виявляється особистісна цінність права, можна розмірковувати про те, до якої правової сім'ї належить та чи інша правова система, який рівень реалізації прав людини в різних правових системах. Наприклад, якщо в західних правових системах право відіграє роль головного регулятора суспільних відносин і виступає головним засобом захисту прав людини, то в «незахідних» правових системах право не є єдиним і головним регулятором відносин у суспільстві, і його роль в еволюції цих суспільств є різною.
Таким чином, завдяки аксіологічному підходу можна розкрити сутнісно-змістовний аспект сприйняття права в різних правових системах, що, у свою чергу, дозволяє виявити закономірності їх формування і механізм функціонування.