6.3. Суб'єкти адміністративного права

Суб'єктами адміністративного права Франції є приватні і публічні особи. Приватними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Публічними особами — лише юридичні: держава у особі її центральних органів, місцеві спільноти (територіальні колективи), публічні установи.

Держава має всі ознаки юридичної особи: має майно, штат службовців, укладає договори, приймає на себе зобов'язання, виступає у суді як одна із сторін.

422

423

Прем'єр-міністр та міністри утворюють уряд — Раду міністрів. Відсутній чіткий розподіл повноважень між Президентом та Прем'єр-міністром. Кількісний склад міністрів та їх повноваження встановлюються не Конституцією, а самим Прем'єр-міністром.

Міністри мають вищу адміністративну владу у підвідомчих їм сферах. їх рішення можуть бути скасованими не Президентом чи Прем'єр-міністром, а лише адміністративними судами. У крайньому випадку Прем'єр-міністр може добитися відставки міністра, а вже новий міністр може скасувати рішення попереднього. Кожен міністр формує свій кабінет, що не може перевищувати 10 осіб.

Представниками держави у департаментах і регіонах є префекти. Вони керують поліцією та іншими місцевими службами: з благоустрою, сільського господарства тощо. Префекти мають право видавати індивідуальні та нормативні акти і контролювати діяльність місцевих спільнот.

Місцеві служби у сфері фінансів, освіти, праці, армії та юстиції непідвладні префектам, а є підвідомчими міністерствам.

Місцеві спільноти у Франції поділяються на звичайні та особливі. Звичайні — це більшість громад, департаментів та регіонів. Особливі — це регіони Іль-де Франс і Корсика, Париж, Марсель, Ліон, заморські регіони та території. Всі вони є юридичними публічними особами. Особливість їхнього статусу полягає у тому, що він встановлюється не адміністративними актами, а законами.

Звичайними місцевими спільнотами є громади, департаменти та регіони.

Громади — найбільш численні. Вони виникли ще до революції як наступники церковних приходів. Вони найближчі до населення, а тому — найдемократичніші. До їх розпорядження віднесено водопостачання, очисні споруди, ринки, ярмарки, муніціпальні бібліотеки та музеї, ритуальні бюро та цвинтарі, і частково — навчальні заклади. В окремих випадках вони можуть втручатися у господарську та іншу діяльність приватних осіб. Очо-

лює громаду муніципальна рада, яка обирає зі свого складу мера.

Департаменти (їх 99, включаючи особливі) було створено у Франції у 1791 році замість провінцій. Вони менш заможні, ніж громади, оскільки більш жорстко контролюються з боку центру за допомогою префектів. До 1982 року до ведення департаментів були віднесені шляхова мережа та соціальна допомога. Сьогодні вони мають значні повноваження у сфері житлового будівництва, транспорту, охорони здоров'я, освіти. Вищим органом департаменту є генеральна рада, що обирається населенням терміном на 6 років. Голова цієї ради є головою місцевої виконавчої влади.

Регіони (їх 22, включаючи особливі) з початку 80-х років отримали статус місцевих спільнот з правами самоврядування. Вони мають свій бюджет і є крупними центрами самоврядування у таких сферах, як планування, благоустрій території, культура, професійна підготовка, транспорт, наукові дослідження. Голова регіону став вищою виконавчою владою в регіоні замість префекта.

До особливих місцевих спільнот належать Париж з передмістям, Марсель, Ліон, Корсика, заморські регіони і території (їх 4). Париж є юридичною особою.

Французька держава не бере на себе обов'язок опікати місцеве самоврядування, його розвитком прискіпливо займаються лише два міністерства — економіки та фінансів і внутрішніх справ. Генеральна дирекція місцевих органів самоврядування МВС на чолі з державним секретарем у ранзі заступника міністра, не втручаючись у місцеві справи, визначає основи організації роботи у сфері бюджету, веде методичну роботу, розробляє всі законопроекти, які стосуються цієї ділянки.

Публічні установи — загальнонаціональні, регіональні, департаментські та установи громад — поділяються на промислові і транспортні підприємства («Вугілля Франції», «Електрика Франції»), фінансові установи, об'єднання підприємців (торговельні та сільсько-

424

425

господарські палати, цехові гільдії тощо), органи, що здійснюють втручання у приватнопідприємницьку діяльність (Національна міжпрофесійна служба, Служба зерна тощо), установи у соціальній сфері, установи у сфері просвіти, освіти та культури, об'єднання місцевих спільнот.

Публічні установи є за своєю суттю спеціалізованими службами. Всі вони більшою чи меншою мірою підлягають контролю з боку держави.