Поняття та види позовів

Позов — це звернення до суду за захистом прав. Виходячи з принципів добра і справедливості, претори розробили цілу систему позовів.

Речові та особисті позови. Якщо предметом позову є річ, то це речовий позов (actio in rem).

Розрізнялися позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). При розгляді позову суворого права суддя керувався лише буквою Закону. При розгляді позову доброї совісті суддя з’ясовував всі обставини справи та те, що хотіли вчинити сторони, і керувався принципом справедливості й гуманності.

Позови за аналогією (actio utilis) — якщо не існувало певного виду позовів, але існували схожі, то застосовувалися ці схожі позови.

Позови з фікцією (actio ficticia) — почали застосовувати з розвитком господарського обороту, коли виникали ситуації, які не регулювалися правом, але цей спір можна було вирішити справедливо. Тоді претор допускав фікцію. Тобто надавав у часникам цих відносин певного статусу, за якого вже можна було вирішити спір.

Штрафні та реіперсикуторні позови (actiones rei persecuto-riae) — позови про поновлення порушеного майнового права. Штрафні позови мали на меті покарати порушника штрафом. Ці два позови могли застосовуватися одночасно, якщо випливали з одного юридичного факту. Так, потерпілий від крадіжки міг подати і позов про повернення втраченого володіння, і позов про стягнення із злодія штрафу.

Особливі засоби преторського захисту. Крім позовного захисту порушених прав в Стародавньому Римі існували і не позовні засоби захисту від правопорушень. Серед них розрізняються: інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісному стані.

Інтердикти — це розпорядження претора, за допомогою яких він забороняв певні дії. Спершу інтердикти виносили щодо конкретних осіб, які порушували чужі права, а потім стали проголошуватись як загальнообов’язкове правило.

Стипуляція — усна обіцянка вчинити певні дії або сплатити певну суму грошей.

Введення у володіння — здійснювалося за розпорядженням претора для забезпечення збереження певного майна або для виконання інших дій. Таке введення могло поширюватися як на все майно, так і на певну річ.

Поновлення в первісному стані (реституція). В окремих випадках внаслідок здійснення певного юридичного факту могли виникати негативні наслідки, не вигідні або й шкідливі для сторін угоди. Наприклад: проданий будинок, мав приховані недоліки. В такому разі виникала необхідність поновити справедливість. Цей обов’язок брав на себе претор. Сторона, яка зазнала збитків від певної дії, зверталася до претора з проханням визнати договір нечинним. Претор міг визнати його недійсним і поновити сторони в становищі, яке існувало до укладення договору (покупець отримує назад свої гроші, а продавець товар). Таке рішення називалося поновленням у первісному стані або реституцією. Реституцію застосовували лише в передбачених випадках: а) неповнолітність однієї з сторін; б) обман, помилка, погроза; в) відсутність однієї з сторін.

Для застосування реституції були потрібні дві умови: наявність шкоди у потерпілого; строк застосування повинен бути не більше одного року після настання юридичного факту, який є підставою для реституції.