15.1. Поняття форм (джерел) права

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загальнообов'язкових правил поведінки — правових норм, де головними виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають публічний характер, тобто стають загальнообов'язковими для всіх.

Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні форми свого зовнішнього вираження. Відбиваючи його зміст, вони являють собою способи організації права назовні.

Під формою права розуміється об'єктивоване закріплення і прояв змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, договорах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упорядкувати правовий зміст, надати йому властивості державно-владного характеру.

У радянській правовій теорії значне місце займала дискусія про правильність термінів, що позначають відповідні поняття — "джерело права" чи "форма права".

Одні визнавали більш правильним вживання терміна "форма права", інші схилялися до терміна "юридичне формальне джерело права". Пропонувалося також відрізняти "джерело права в матеріальному значенні" (матеріальні умови життя суспільства, волю панівного класу) від джерела права "у формальному значенні", тобто від форми об'єктивного вираження і закріплення обов'язковості правових норм.

Нині ці суперечки можна вважати перебореними, оскільки терміни "форма права" і "джерело права" вживаються при висвітленні даної теми в тому самому контексті зовнішньої форми об'єктивації, зовнішнього вираження змісту права. Найрозповсюдженішим є висновок, що джерело права — це синонім поняття форми права.

Юридичне джерело права завжди походить від правотворчого рішення компетентного державного органу і може бути прямим, по-

120

хідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір) або відбиває конкретний принцип регулювання, що міститься в рішенні конкретної юридичної справи (правовий прецедент), або обмежується державно-владним санкціонуванням вже існуючих правил поведінки (правовий звичай).

Таким чином, юридичними джерелами, або формами права є офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права стають загальнообов'язковими.

У рамках правової системи джерела права розташовані за принципом їхньої ієрархічної підпорядкованості, утворюють цілісну систему, її вертикальна структура будується таким чином, що розпорядження одних джерел права видаються на основі вищестоящих джерел. Чітка підпорядкованість джерел права, законодавче закріплена і забезпечена за допомогою юридичних механізмів, має важливе соціально-політичне значення. Справді, єдність системи джерел права означає єдність вираженої в законі верховної державної волі.

Призначення форм (джерел) права у тому, що вони служать для зовнішнього вираження змісту правових норм, офіційного закріплення прав і обов'язків суб'єктів, забезпечення об'єктивного характеру права, для надання нормам права загальної обов'язковості.