Поняття, ознаки та ефективність політичної влади

Проблема влади є основним, визначним елементом політики, одним з найдавніших складових політичного знання. Боротьба за владу, її здійснення є сенсом діяльності суб’єктів політичного процесу, вона супроводжує політичне життя людства протягом усієї його історії.

Влада - це багатогранне, полісистемне суспільне явище. У зв’язку з цим існує багато різноманітних визначень влади. Влада - це передусім здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити визначальний вплив на поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, права, насильства. Представники різних філософсько-політичних напрямків при визначенні влади акцентують увагу на тих елементах, які на їх думку, є найважливішими. Наприклад, прихильники біхевіоризму під владою розуміють особливий тип поведінки, за якого одні люди наказують іншим, а ті їм підкоряються. В суспільстві, в якому живемо ми, боротьба за владу є полем найгостріших битв в усіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі і на всіх рівнях соціальної організації. Ґрунтуючись на цьому, виділяють владу економічну, політичну, правову, військову, духовну, сімейну. Засобами здійснення цих різновидів суспільної влади виступають право, авторитет, переконання, традиції, маніпуляції, примус, насильство; формами організації - планування, керівництво, управління, координація, організація, управління, контроль. Влада як суспільне явище виникає за наявності таких елементів:

- існування не менше двох індивідуальних чи групових суб’єктів, що беруть участь у владних відносинах;

- волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, в якому передбачають певні санкції у разі непідкорення владі;

- обов’язковість підкорення наказові;

- наявність суспільних норм, які закріпляють право володарюючого видавати накази, та обов’язковість їх виконання.

Постає питання: що може виступати джерелом влади? До джерел влади в будь-якому її прояві прийнято відносити силу, багатство, організацію, положення в суспільстві, інформацію та знання.

- домінування владної волі;

- наявність особливого апарату управління;

- можливість застосування примусу по відношенню до суспільства чи особистості;

- монополія на регламентацію життя суспільства.

При здійсненні влади важливим елементом виступають владні ресурси. Ресурси влади - це сукупність засобів, використання яких забезпечує вплив на об’єкти влади відповідно до цілей суб’єкта. Владні ресурси прийнято поділяти на:

- економічні - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (землі, гроші, корисні копалини тощо);

- соціальні - здатність підвищення соціального статусу або рангу, місця в соціальній структурі;

- силові - зброя і апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди;

- демографічні - люди як універсальний ресурс, що створює інші ресурси;

- політико-правові - конституція, закони, програмні документи полі­тичних партій;

- інформаційні - знання та інформація, засоби їх отримання та розповсюдження.

Одним з основних та найважливіших для політології різновидів суспільної влади є влада політична. Політична влада - це здатність, право або можливість суспільних груп та індивідів, які їх представляють, здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їх об’єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.

Суб’єктом політичної влади може бути цілий народ, державний орган, окремий індивід, наділений владою. Безпосередніми суб’єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які зберігають і здійснюють керівництво різними сферами життя, мають у своєму розпорядженні засоби влади, обирають цілі та способи їх реалізації.

Об’єктом політичної влади є все те, на що (чи на кого) спрямовані владні відносини. Це може бути суспільство в цілому, тобто народ, і кожний громадянин зокрема. В демократичному суспільстві народ одночасно виступає і суб’єктом, і об’єктом влади.

Вагомість існування політичної влади пояснюється виконанням нею широкого спектра важливих для суспільства функцій.

- розробку та прийняття рішень з важливих напрямків розвитку суспільства;

- вироблення стратегії управління суспільством;

- оперативне управління та регулювання суспільними процесами;

- контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямо­ваності розвитку суспільства.

Характерними ознаками політичної влади є легальність, вплив, верховенство, всезагальність, моноцентричність, легітимність, ефективність.

Легальність влади - це її законність, юридична правомірність.

Верховенство влади - це обов’язковість виконання сформульованих нею владних рішень усіма членами суспільства.

Вплив влади - це здатність, вміння суб’єкта політики здійснювати вплив з певною метою на поведінку соціальних груп, організацій чи індивідів.

Всезагальність влади визначається її здатністю діяти на основі права від імені всього суспільства.

Моноцентричність влади характеризується існуванням загально­державного центру прийняття рішень (таким центром є система владних органів).

Ефективність (результативність) влади визначається результатами реалізації усіх задумів, платформ, програм, її здатністю ефективно управляти усіма сферами суспільного життя, досягати політичної мети оптимальними засобами. Проте одразу ж виникає проблема встановлення універсального критерію, за яким можна об’єктивно визначити ефективність політичної влади. При винайденні формули ефективності політичної влади необхідно врахувати такі чинники:

- відображення в діяльності влади інтересів тих суспільних груп, які вона представляє;

- оптимальність організаційної структури різних гілок влади;

- високий професійний рівень політичних кадрів;

- оптимальність прийняття та впровадження політичних рішень;

- легітимність влади.

Легітимність влади - це стан, за якого спосіб формування і діяльності політичної влади збігається з існуючими в суспільстві нормами та цінностями, а результати діяльності відповідають соціальним очікуванням, які визнає народ. Іншими словами, це добровільне визнання існуючої влади громадянами, довіра до неї з їх боку, визнання її справедливою, прогресивною.

Макс Вебер виділив три основні типи легітимності влади:

Традиційна влада ґрунтується на звичаях коритися владі, вірі у незворушність встановленого порядку. Традиційні норми в такому суспільстві розглядаються як непорушні; непідкорення їм призводить до застосування встановлених суспільством санкцій. Проте ці санкції стосуються не лише підлеглих, а й правителів.

Легальна влада ґрунтується на законослухняності, визнанні добровільно встановлених норм, які регулюють відносини володарювання і підкорення. Цей тип легітимності характерний для сучасних демократичних країн, де добровільно встановлені норми - це конституція, на якій ґрунтується раціональна модель володарювання.

Харизматична влада ґрунтується на вірі підлеглих у надзвичайні здібності та величі особистості свого політичного лідера (харизма від грец. - Божий дар, винятковий талант). Такий лідер впевнений, що виконує важливу історичну місію і тому вимагає від підлеглих беззаперечної покори. Тому такий тип легітимації влади може призвести до встановлення диктатури.

Американський політолог Д. Істон, аналізуючи сучасні політичні системи, також встановив три типи легітимності політичної влади.

Перший тип легітимності він назвав ідеологічною легітимністю. Вона ґрунтується на переконаності людей у правильності цінностей та принципів, на які посилається влада, а також у тому, що ця влада сама їх дотримується. Структурна легітимність існує у суспільстві, де існує повага людей до механізмів і норм існуючої системи влади. Персоналістська (особистісна) легітимність ґрунтується на моральному схваленні народом осіб, які перебувають при владі.

На практиці діє не один, а два-три чинники легітимації влади, на підставі яких і визнається її правочинність.

Найпоширенішим різновидом політичної влади є влада державна. Окрім характерних ознак суспільної влади взагалі, державна передбачає ще й інші ознаки:

- здійснюється особливим, відокремленим від решти суспільства апаратом;

- є дійсною на території, на яку поширюється державний суверенітет;

- володіє монополією на видання законів;

- може, за необхідності, звернутися до засобів організованого законодавчого примусу.

Зміст політичної влади розкривається через її функції. До них належить формування політичної системи, політичних відносин між державою і суспільством, громадськими спільнотами, політичними інститутами, апаратами і органами державного управління, партіями, громадянами тощо; організація політичного життя суспільства; управління суспільними і державними справами на різних рівнях; керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами; контроль за політичними відносинами, створення певного типу правління, політичного режиму і державного устрою (монархії, республіки), відкритого чи закритого суспільства. Політична влада виконує в такий спосіб організаційні, регулятивні та контрольні функції, які конкретизуються в багатьох видах політичної діяльності (прийняття політичних рішень, формування управлінських кадрів, вдосконалення системи виконавчої влади).

Функціонування влади в суспільстві пов’язане з розподілом суспільної праці на управлінську та виконавчу по вертикалі, побудовою владних відносин у формі суспільної піраміди, за якої нижчі верстви піраміди передають наверх якусь частину своєї волі, а владна верхівка повинна враховувати цю волю під час прийняття політичних рішень.

Важливими засобами проти утвердження тиранії і диктатури є:

- розмежування та незалежність трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової;

- децентралізація влади.

Ще давньогрецькі філософи Платон і Арістотель залежно від того, хто знаходився при владі та в чиїх інтересах вона здійснювалася, виділяли три можливі форми політичної влади: монархію, аристократію, політею (або демократію), які за умови їх деградації, могли виродитись відповідно у тира­нію, олігархію і охлократію.

Політолог, економіст, українець за походженням Б. Гаврилишин, аналізуючи сучасні політичні системи, прийшов до висновку про існування трьох типів політичного правління (форми сучасної влади).

Влада типу противаги характеризується поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову; наявністю правлячої еліти і опозиції; функціонуванням системи противаг; наявністю періодичних виборів; прийняттям рішень за принципом більшості.

Колегіальна влада відзначається наявністю високого ступеня консенсусу у суспільстві, прихильністю до політичних курсів і рішень, відсутністю незгод та конфліктів.

Унітарна влада характеризується концентрацією влади, відсутністю офіційної опозиції чи противаги, ідеологічним виправданням будь-яких непопулярних чи малопопулярних рішень влади. Саме через такі характеристики ускладнюється процес приходу до влади нової політичної еліти.

2.2.