Ж.Боден сформулював поняття суверенітету як істотної ознаки держави.
Суверенітет держави він розумів як єдину, неподільну, вільну від обмежень і законів владу над громадянами і підданими. За Ж.Боденом, основними ознаками суверенітету є самостійність влади, яка зовнішньо виявляється у незалежності від інших держав, а внутрішньо — у незалежності від підпорядкування кому-небудь всередині держави; постійність і безперервність влади, яка у Франції, наприклад, виявлялася в офіційному повідомленні про смерть одного короля і вступ на престол іншого (король помер, хай живе король); не пов’язаність законами, оскільки вони є розпорядженнями тієї ж суверенної влади (влада може бути пов'язана правом як виявом загальної справедливості); не відчуженість і неподільність влади.
Суверенна влада, на думку Ж. Бодена, має право видавати закони, оголошувати війну і мир, призначати чиновників, вчиняти вищий суд, милувати, чеканити монету, встановлювати міру і вагу, збирати податки.Концепції природних прав і суспільної угоди були розроблені англійськими мислителями Т.Гоббсом і Дж.Локком, а також французьким мислителем Ж.Ж.Руссо. Сутність концепцій природних прав людини полягала у визнанні того, що людина від природи наділена правом на життя, свободу, власність та безпеку і ніхто не повинен зазіхати на природні, невід'ємні від самої сутності людини права. Цими правами люди були наділені в природному (тобто додержавному) стані. Його філософи розуміли по-різному: Т.Гоббс - як "війну всіх проти всіх", Дж. Локк, хоч і підкреслював мирний характер людей у природному стані, однак не виключав можливості виникнення загрози існуванню природних прав людей, а Ж.-Ж. Руссо трактував природний стан як найщасливіший період людства.
Суть суспільної угоди між владою і людьми ці мислителі пояснювали залежно від розуміння природного стану. На думку Т.Гоббса, люди повністю відмовляються від своїх прав, беззастережно підкоряються абсолютній владі (левіафанові), щоб позбутися постійного страху за власне життя. Дж. Локк вважав, що люди лише частково делегують права, обмежуючи таким чином владу, даючи їй "мінімальні" повноваження, зберігаючи при цьому індивідуальні особливості. Ж.-Ж.Руссо трактував суспільну угоду як обман бідних багатими, котрі створили для захисту своїх інтересів публічну владу, і тому пропонував таку угоду, за якою окремі індивіди, передаючи свої права спільноті, створеній ними, забезпечують собі громадянські права і свободи.