Структура конфлікту

З вищезазначеного випливає, що конфлікт — це складне, ба­гатовимірне соціальне утворення внаслідок взаємодії у вирішенні

проблемної ситуації, в якому можна виділити компоненти (скла­дові), тобто статичні елементи, зв’язки між ними, динамічні про­цеси та усталені норми.

Важливо вказати, що конфлікт є не тільки системою, яка має певну структуру, але і динамічним явищем — процесом, до якого поняття структури не застосовується. Структура — (лат. Structura — порядок, зв’язок, устрій) це сукупність елементів та усталених зв’язків між ними, що забезпечує цілісність і тотожність цього яви­ща самому собі.¹ Німецький мислитель І.Кант, який з точки зору конфліктології пропонував важливу ідею встановлення «вічного миру»^{[28] [29] між країнами міжнародної спільноти для припинення во­рожнечі та збройних конфліктів, під структурою розумів «поло­ження та зв’язок частин будь-якого організму, утвореного з пев- ною метою».}

Найбільш загальними елементами конфлікту є об’єктивний зміст та суб’єктивне значення. До об’єктивного змісту, у свою чергу, належать сторони конфлікту, об’єкт конфлікту, причини виникнення, конфліктна взаємодія тощо. Розглянемо найваж­ливіші елементи об’єктивного змісту конфлікту.

Сторони конфлікту (синонімічно в літературі вживаються терміни — «суб’єкти конфлікту», «опоненти», «контрагенти») складаються з індивідів, соціальних груп, формальних чи нефор­мальних об’єднань, організацій, корпорацій, держав, коаліцій держав тощо. У внутрішньоособистому конфлікті сторонами є протилежні духовні утворення («частини душі»), мотиви, бажан­ня, погляди. Зрозуміло, що у своїй основі сторони конфлікту — це люди, які виступають у конфлікті або як приватні особи, або ж як офіційні особи, наприклад, керівники установ, або як юри­дичні особи, що представляють організації. Нерідко для розу­міння специфіки конфлікту важливими є соціально-демо­графічні ознаки: вік, стать, професія, соціальна роль, психо­логічні особливості — характер, темперамент, особливості протікання психологічних процесів, самооцінка, егоцентризм тощо.

48 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів давньогрецького філософа Сократа з громадськістю Афін важ­ливим був старечий вік мислителя.

В організаціях сторонами конфлікту часто є офіційні струк­тури — управлінці, профспілки, інженерний склад, виконавці, відділи та департаменти.

Конфліктні відносини між сторонами, що виникають в еко­номічній, політичній, військовій, ідеологічній чи релігійній сфе­рах, видозмінюють характер цього суб’єкта чи сторони. Так у конфлікті злочинних угруповань з владними структурами перша із сторін вважається «нелегітимною», тобто незаконною, а про­тилежна навпаки — уособлює собою владу, порядок, державу, зав­дання яких зменшувати конфліктність. Аналогічна ситуація і у випадку переговорів злочинного угрупування, що захопило заруч­ників, з представниками державної влади. Це положення важли­ве з огляду на можливість або принципову неможливість вирішен­ня конфлікту шляхом переговорів. В гумористичному сенсі І.Ільф та Є.Петров у книзі «Золоте теля» писали, що коли громадянин вступив у конфлікт з владою та намагається його вирішити через суд, то до кінця життя він буде називати себе «позивачем».

Зауважимо, що суб’єкт конфлікту може складати конфліктна особистість, тобто людина, стиль поведінки якої, характер, психічні процеси суб’єктивно викликають конфлікти у спілку­ванні.

У практичній роботі конфліктолога, керівника, менеджера важливо не обмежитися очевидними учасниками конфлікту, а виявити й інших залучених до нього, це — зацікавлені у боротьбі інших особи, спостерігачі, підбурювачі чи провокатори і т. і. Ми виділяємо, перш за все, основних учасників конфлікту. Це ті суб’єк­ти конфлікту, що безпосередньо здійснюють конфліктну взаємо­дію, ведуть «наступальні» чи «оборонні» дії один проти одного. У літературі часто зустрічається інший термін для позначення ос­новних учасників конфлікту — опонент.^[XXX] У перекладі з латини це супротивник у суперечці, той, хто заперечує своєму співрозмов­нику.

Основні протиборні сторони конфлікту є ключовою ланкою у визначенні його протікання та у способах вирішення. Якщо одна із сторін іде з поля змагань, зникає або її усувають, то конфлікт

припиняється. Суттєвою характеристикою основних учасників — опонентів є ранг — рівень можливостей щодо реалізації своїх цілей або «сила», що проявляється в боротьбі.

Ранг сторони конфлікту утворюють фізичні, соціальні, пси­хологічні, інтелектуальні якості, вміння досягати своїх цілей, досвід, соціальні зв’язки суперників, масштаби суспільної підтримки. Так при конфлікті між туристичним оператором, аген­цією та туристом ранги сторін різні. Р. Фішер та У.Юрі у неявній формі в своєму знаменитому творі «Переговори без поразок» вка­зують, що не тільки багатство, політичні зв’язки чи фізична сила, впливові друзі чи воєнна міць складають силу сторони, але й вміння вести боротьбу, відсутність жорсткої прихильності до по­разки чи перемоги.^[XXXI]

При визначенні рангу свого опонента слід звертати увагу на його специфічні «конфліктні потенціали». У збройних конфлік­тах це збройні сили, у економічних — економічні ресурси, у міжо- собистісних — фізична сила та моральна стійкість, а в наведеному вище прикладі у сфері туризму це — організація, досвід вирішен­ня конфліктів, правовий статус юридичної особи.

Часто в аналізі основних сторін конфлікту виділяють сторо­ну, яка першою почала конфліктні дії, тобто акцентують увагу на ініціаторі конфлікту. Іноді в літературі вживають термін «зачин­щик», який має негативний відтінок. У цілому слід погодитися з думкою, що першопочатковість у конфліктній взаємодії не має особливого значення, тому що в конфлікті «старе — нове» ініціа­тором є прибічник інновації, тобто прогресивна сторона. У будь- якому разі не слід основну увагу при розробці стратегії вирішен­ня конфлікту зосереджувати на знаходженні ініціатора конфлік­ту, тому що у міждержавних, міжетнічних конфліктах, які мають тривалу історію, це взагалі неможливо і несуттєво. Крім того, ініціатор конфлікту, скажімо особа, що не задоволена рівнем по­слуг туристичної фірми, може бути правий по суті.

Групи підтримки представляють сили, які стоять за основни­ми учасниками та своєю присутністю, порадами, матеріальними ресурсами можуть докорінним чином змінювати конфлікт на ко­ристь однієї із сторін. Якщо навіть урахувати, що окремі конфліктні ситуації можуть протікати без свідків, наодинці, за-

50 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів гальний перебіг конфлікту визначається діями груп підтримки. Групи підтримки можуть бути представлені друзями, колегами, зацікавленими у тому чи іншому підсумку конфлікту, а у сфері міжнародно-економічних конфліктів — це державні структури, кампанії, засоби масової інформації, громадські організації.

Інші учасники соціального конфлікту складаються з осіб — суб’єктів, які здійснюють епізодичну участь у перебігу конфлік­ту. Це — організатори, підбурювачі конфліктної взаємодії, посеред­ники (медіатори), які, однак, безпосередньо не беруть участь в активній боротьбі. Організатори — особи чи групи людей, інсти­туції та держави, що планують виникнення, перебіг та вирішен­ня конфлікту, у тому числі ті, хто планує висвітлення конфлікту в засобах масової інформації та доведення його до громадськості. Крім того, організатори конфлікту своєрідно «оформлюють» не- упорядковану боротьбу всередині колективу в структурований конфлікт.

Підбурювачами є ті учасники конфлікту, які підштовхують основних учасників до конфліктної боротьби, але самі участі не беруть, як правило, вони мають на меті бути непоміченими у конфлікті. їх завдання — спровокувати початок конфлікту. Ме­діатори, посередники, «судді» — це «третя» сторона у конфлікті, яка вирішує завдання припинити конфлікт. Ця сторона уважно стежить за ходом конфлікту, аналізує всі його елементи, але не діє насильницькими засобами.^[XXXII] Часто її функції полягають у за­миренні відносин протиборних сторін або радикальному вирі­шенні конфлікту.

Таким чином, діапазон учасників конфліктів вельми широ­кий — від двох осіб (діадичний конфлікт) до груп індивідів, со­ціальних інституцій, держав чи навіть коаліції держав.

До об’єктивної сторони у структурі конфлікту належить об’єкт та предмет конфлікту (не плутати з об’єктом і предметом

конфліктології як науки і навчальної дисципліни !). Деякі кон- фліктологи на теренах СНД не виділяють цей структурний еле­мент¹, але у такому разі постає питання: за що ведеться конфлік­тна боротьба?

Об’єкт конфлікту — це елемент матеріальної чи духовної сфе­ри, який знаходиться на перетині інтересів конфліктуючих сторін. Матеріальні об’єкти — територія, матеріальні цінності, неру­хомість, фінансові ресурси, послуги, на володіння якими претен­дують різні суб’єкти, виступають важливими об’єктивними чин­никами конфліктної суперечки та боротьби у сфері зовнішньое­кономічних відносин. Деякі конфліктологи вважають, що об’єкт конфлікту в принципі має бути «неподільним», бо інакше сторо­ни могли дуже просто знайти спосіб його розділення.^{[33] [34]}

На нашу думку, подільність чи неподільність об’єкта є умов­ною характеристикою, як у випадку з більшістю територій у Близькосхідному регіоні. Національно-визвольні рухи вважають їх подільними, а держави, які приєднали спірні території, вва­жають останні неподільними. Причиною конфлікту є прагнен­ня хоча б однієї сторони повністю володіти територією. Голов­не, що матеріальний об’єкт має суспільну цінність, принаймні для сторін, які виборюють його, що він перебуває в зоні перети­ну інтересів.

Ідеальними об’єктами є бажання мати більш високий соціаль­ний статус, правила і норми діяльності, почуття зверхності та інші. У Дж. Гр. Скотта наведено випадок конфлікту між особами за пра­во одного на тишу у квартирі, а іншого — право грати на музичних інструментах.^[35]

Наявність об’єкта конфлікту, якого домагаються протилежні сторони, свідчить про реальну можливість виникнення конфлік­ту, яка може довго існувати, не проявляючись.

Предмет конфлікту не просто конкретизує об’єкт конфлік­ту, а свідчить, що навколо об’єкта склалася проблема — реально існуюча чи уявна. Загострення проблеми переводить її у стан про­тиріччя, заради вирішення якого й розпочався конфлікт.

Наступним елементом об’єктивної сторони конфлікту є про­сторово-часові характеристики. Простір конфлікту не тільки фізична чи географічна характеристика конфліктної взаємодії, хоча вона й важлива сама як така. Багато сучасних міжнародних конфліктів виникли саме з претензій на певні території: острови, морські кордони, береговий шельф. Простором у конфліктології вважається також і простір соціальний, це «своя територія» — зона впливу на людей у організації, це «зона національних інтересів» у якомусь регіоні земної кулі.

Те ж саме можна сказати і про час. Обмеженість часу, як пра­вило, ускладнює пошуки оптимальної стратегії вирішення кон­флікту, як, зокрема, у конфлікті між терористами та владою у пе­реговорах щодо звільнення заручників. У перебігу конфлікту є вигідні часові відрізки для зміни тактики, здійснення маневру, залучення союзників тощо. Затягування з вирішенням конфлік­ту або з обговоренням спірних питань здебільшого приводить до погіршення ситуації. Так, Джині Грехем Скотт вважає, що час потрібен ще й для дослідження конфлікту, на те, щоб уважно про­аналізувати кожен з етапів конфліктної взаємодії.^[36]

Мікро та макросередовище як об’єктивний бік конфлікту на­гадує нам, що конфлікт розгортається у соціальному широкому чи вузькому середовищі: в певній країні, регіоні, у виробничому колективі, групі управлінців тощо. Для міжнародного туризму важливим є визнання світових (планетарних) конфліктних регі­онів, в яких через постійно суперечливу соціально-політичну об­становку, економічні негаразди, техногенні катастрофи, збройну боротьбу між войовничими силами складається сукупність небез­пек. На цій основі цілком можливим є виникнення конфлікту поза бажаннями туристів. Ми класифікували такі небезпечні зони для міжнародного туризму на 4 групи.¹

У мікросередовище включається не тільки найближче оточен­ня конфліктуючих, але й усі зацікавлені соціальні групи.

Суб’єктивний бік структури конфлікту складають мотиви і цілі сторін (учасників), конфліктна поведінка, стратегія і тактика ведення боротьби, способи вирішення конфлікту.

Мотив конфліктуючої сторони — це безпосереднє спонукан­ня до вступу в боротьбу, яке пов’язане із задовільненям її потреб, це те внутрішнє, що підштовхує людей до активності в конфліктній ситуації. У сучасній психології термін «мотив» за­стосовується для назви всіх явищ і станів, які спричинюють ак­тивність людини.^{[37] [38] Для нас важливим є концепція К. Левіна про «збуджувальну силу речей» як матеріального мотиву діяльності. У більшості випадків доволі складно виявити істинні мотиви, адже сторони їх ретельно приховують. Часто-густо замість істинних мотивів сторони пред’являють інші мотивування своїх дій, де­кларують їх у позиціях та приховують від супротивника.}

Розпізнання мотивів конфліктної поведінки складає силу однієї сторони та слабкість протилежної. Водночас власні моти­ви можуть бути чітко усвідомленими чи, навпаки, малоусвідо- мленими. Крім того, мотиви поділяються на основні (базисні) та другорядні.

Базисні мотиви пов’язані з реалізацією найважливіших інте­ресів людей і соціальних груп (стан суб’єкта, який складається зі свідомої потреби в цінностях, необхідних для його існування і розвитку). Особливість базисних мотивів у тому, що вони, окрім функції збудження та спрямованості діяльності, надають їй ще і суб’єктивний смисл. Потреби у безпеці, визнанні статусу, у мате­ріальному добробуті, успіху, кар’єрі, ідентичності, стабільності виходять у конфліктних діях сторін на перший план. На думку багатьох спеціалістів, тільки ті зусилля у розв’язанні конфліктів, які задовольнять основні людські потреби, зможуть дійсно вирі­шити конфлікт.

Однак важливими складовими мотиваціями конфліктуючих сторін можуть бути суб’єктивні моменти: рішучість «довести свою правоту», «домогтися справедливості», «зберегти гідність у складній ситуації», «покарати іншу сторону», тобто ті, що випли­вають з сили і рішучості. Характерною особливістю операції із боротьби з міжнародним тероризмом як різновиду збройного кон­флікту, було проголошене американським урядом намагання «по­карати помічників терористів», а першопочаткова назва операції в Афганістані у жовтні 2001 року була «Вища справедливість». Ра­зом з тим Х.Корнеліус і Ш.Фейр відзначають серед інтересів і мотивацій до конфлікту спеціальну «категорію побоювань»: про­вал і приниження особистості, страх схибити, втрата контролю, можливість бути покинутим, самотнім, зазнати фінансового кра­ху, побоювання, що вами будуть командувати.¹

В. Шейнов до суб’єктивних складників мотивів відносить «потяг до зверхності, до домінування» та «егоїзм».² З першим мож­на погодитися, але егоїзм, на нашу думку, у конфліктогенному сенсі нейтральний. Він може бути спонукальним мотивом і уса­мітнення (нарцисизм).

Мотиви протиборних сторін конкретизуються у цілях, які вони ставлять перед собою. Ціль — це усвідомлений образ бажа­ного результату для даної сторони у конфлікті, на досягнення якої спрямовані всі дії сторін. Ставлячи перед собою ціль, люди фор­мують своє уявлення щодо кінцевого результату конфліктної бо­ротьби, але серед сукупності цілей слід виокремлювати стра­тегічні та тактичні цілі. Основна стратегічна ціль — оволодіти об’єктом конфлікту, однак залежно від розвитку подій може спо­стерігатися «заміщення» цілей, наприклад, спрямованість на до­сягнення об’єкта надалі замінюється іншою ціллю — нанесенням максимальної шкоди суб’єкту. Тактичні цілі визначають кінце­вий результат кожного з етапів конфліктної боротьби.

Нарешті найбільш очевидною частиною суб’єктивного аспек­ту конфлікту є позиція, яка здебільшого аналізується та береться до уваги супротивником-опонентом. Позиція — це система відно­син опонентів до конфлікту в цілому, до його складових, що й проявляється у відповідній поведінці. Уся сукупність дій та ре­акцій у конфліктній взаємодії визначається позицією. У найбільш загальному значенні позиція — це відповідь на запитання: «Чого я хочу досягти у конфлікті?» Суттєвим для подальшого розвитку в

¹ Див.: Корнелиус Х., Фейр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать кон­фликты. — М., 1992.

² Див.: Шейнов Виктор. Конфликты в нашей жизни // Прикладная кон­фликтология. — Минск, 1999. — С.12. конфлікту та можливості його регуляції є спосіб пред’явлення позиції опоненту. «М’яко» подана позиція уможливлює ведення переговорів. Водночас позиція повинна мати свою визначеність, яку ніяке «пом’якшення» не може змінити. У психолога М. Лит­вака є термін «амортизація» — це негайна згода з доводами парт­нера¹. У цьому разі «амортизація» є руйнівником позиції, спря­мованої на конфлікт.

Конфліктна поведінка складається з протилежно спрямованих дій учасників конфлікту. Якщо конфлікт розглядати у категоріях гри, то це дії сторін у грі «без правил». Тим самим реалізуються відкриті та потаємні цілі, інтереси, система мотивів, тобто ті суб’єктивні моменти, які належать до розумової, емоційної, во­льової сфери людини. У ході конфліктної поведінки відбувають­ся чергування дії-протидії, дії та реакцій на них. Оскільки кож­ний елемент дії викликається попередніми діями опонентів, то конфліктна поведінка набуває характеру взаємодії. Дії конфлікт­ної поведінки можуть бути брутальними: бійка, сварка, руйнуван­ня або грубувато-демонстративними: грюкання дверима, відмо­ва від привітання тощо, а також і улесливо-підступні: збір та роз­повсюдження негативної інформації про опонента. Конфліктолог Уєйн Дайєр вважає, що одним із засобів зниження конфліктності у відносинах з іншими — «діяти спокійно та не очікувати від «них» розуміння».^{[39] [40]}

ВИСНОВОК: конфлікт має достатньо складну структуру, елементи якої можуть бути віднесені до об’єктивного або суб’єк­тивного аспекту. До об’єктивної сторони належать сторони (учас­ники) конфлікту: основні учасники, організатори, підбурювачі, прихильники, співчуваючі, посередники, а також об’єкт і пред­мет конфліктної боротьби. До суб’єктивного аспекту віднесено цілісну підсистему інтересів, мотивів, потреб сторін, що спону­кають їх приступити врешті-решт до активних дій.

3.3.