Природа і поняття конфлікту

У зв’язку з тим, що в нашому курсі ми досліджуємо, здебіль­шого, соціальні конфлікти, намагання урегулювати які лежить в основі переговорів, питання природи конфлікту може бути пояс­нене з проблемної природи суспільства, соціальних інститутів і структур, а також і з суперечливої сутності людини, розбіжнос­тей між цінностями та ідеалами і протиріч її діяльності у певному середовищі.

Корені еволюції природи конфліктів сягають конфліктності життя тваринного світу. Так, на рівні міжвидової та внутрішньо­видової боротьби конфліктною була інстинктивна боротьба видів за їжу, територію, а також намагання окремих представників виду посісти вищий щабель у ієрархії, панувати над видом-зграєю. Цей конфліктний процес життя тварин продовжується і тепер. Він виражається в агресивності та спрямованості поведінки тварин на панування. Окремі представники науки, зокрема П.Кропоткін, вважають, що взаємобуття тварин засноване на взаємодопомозі, а «взаємодопомога — переважаючий факт природи».^[XXII] Однак існу­ють й інші прояви природи, вказували Дарвін, Гекслі та інші, — конфлікти і боротьба.

Можна простежити також еволюцію конфліктності життя в антропогенезі. Із формуванням людини від первісного стану до сучасного кількість конфліктів між окремими представниками спільноти зростала, і вони поширювалися на взаємини між лю­диною і природою, між різними родами, племенами, етносами, державами. Розшарування суспільства на класи та соціальні гру­пи, професійні верстви, колективний характер праці та індивіду­альний спосіб життєдіяльності, внутрішньоособистісна бороть­ба різноспрямованих мотивів можуть внести деяку ясність у ро­зуміння природи соціальних конфліктів, природа яких не може бути зведена ні до агресивності (К.Лоренц), ні до боротьби в се­редині тваринного світу.

У науках, які вивчають конфлікт, як ми зазначили, склалося декілька десятків, а, можливо, й більше визначень конфлікту, які тією чи іншою мірою віддзеркалюють природу конфліктів.

Розглянемо декілька з визначень найбільш авторитетних уче­них з метою створити синтетичне, доцільне у межах навчального курсу визначення. Вітчизняний вчений А.Т. Ішмуратову одній з

44 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів

перших публікацій з конфліктології на теренах України вважає, що конфлікт — це вияв неузгодженості спільної діяльності щодо реалізації спільних інтересів. Далі він пише, що конфлікт — це хвороба спілкування.¹ У цьому визначенні наголошено на важ­ливій ознаці конфлікту — порушенні рівноваги у розумінні спо­собів спільної діяльності та спілкуванні між конфліктуючими сто­ронами.

У одному з перших видань довідкового типу з конфліктології на теренах України^{[23] [24] визначено: «Конфлікт — зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів в умо­вах протидії». У цьому тлумаченні конфлікту наголошується на зіткненні та протидії різноспрямованих сил, але безвідносно до суб’єкта. Льюіс Козер вважає, що природа конфлікту в наявності у конфліктуючих сторін потужності та ресурсів, які вони викорис­товують для нейтралізації, нанесення шкоди або ж усунення опо­нента у сфері своєї діяльності. Цей авторитетний дослідник на перше місце ставить момент боротьби за допомогою потужних ресурсів для домінування у своїй «соціальній ніші». У соціально­му плані конфліктом, на думку Л.Козера, є приведення соціаль­ної системи у стан, який вимагають нові умови.[25] Американські вчені Мері Калкінсі Р.Т. Флюєллінгвважають, що «особистість є ареною, на якій виникають конфлікти».[26] Це найгірший з усіх видів конфліктів, що виникає внаслідок різноспрямованості бажань, знань, невігластва, страхів та безжалісності свідомості.}

Наближеним до аналогічного розуміння природи конфлікту є думка конфліктолога М. Фоллета, що конфлікт — це відобра­ження зіткнення різних думок, інтересів, бажань, до якого не може

прикладатися нейтральна шкала оцінок, тобто конфлікт не може бути поганим чи хорошим.

Крім цих розгорнутих, існує безліч лапідарних (вкрай скоро­чених) визначень: конфлікт — психічна напруженість у відноси­нах та антагоністична ворожість сторін (В.Оберт, К.Фінк); конфлікт — це досягнення своїх цілей за рахунок придушення цілей опонента (П.Коєн); конфлікт — це невідповідність цілей та інтересів особи інтересам суспільства (Д.Бернард) та інші.^[XXVII]

Таким чином, поняття конфлікту містить у собі різні форми й способи протистояння, напруження у відносинах, прихованої та явної боротьби. В основі конфлікту — протилежності позицій сторін та суперечності у поглядах, зіткнення різноспрямованих дій. Конфлікт знаходить форму свого прояву у боротьбі та супер­ництві, конкуренції та розбраті, кризі відносин. Конфлікт має багато форм проявів, тому його можна вивчати із загальнофіло- софських чи соціологічних позицій, з точки зору політичних чи економічних інтересів, психології чи ділових відносин або різних ділових культур. Природа конфлікту визначається такими харак­терними рисами:

1. Конфлікт — це активне протистояння протилежних сил, сторін, суб’єктів. Стосунки між цими неприязними сторонами пройшли стадії неспівпадання цінностей, прихованої ворожнечі, антипатії, неприйняття або несхвалення позицій. Сторони актив­но протидіють намаганням протилежної сторони проводити свій курс у спільному полі діяльності.

2. Протилежність поглядів, думок, дій, позицій доведена до стадії боротьби, або, як інколи кажуть, до «точки кипіння». При­мирення часто-густо буває неможливим без того, щоб не змінити той непримиренний стан відносин, у якому конфліктуючі сторо­ни перебувають. Різниця у поглядах, яка, зазвичай, виникає у ко­лективній діяльності, не є ознакою конфлікту, вона має пройти шлях поступового чи раптового зростання відмінності до не­співпадання, протилежності, нарешті до взаємовиключення.

3. Між сторонами відбувається конфліктна взаємодія, яка ха­рактеризується двохсторонньою боротьбою типу «перетягування канату», у якій досягнення своїх цілей залежить від того, наскільки

46 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів поступливим є опонент. Смисл конфлікту складають «дія-не- прийняття дії — реакція — дія протилежної спрямованості» у взаємодії сторін.

4. Конфліктуючі сторони, за винятком внутрішньоособисті- сних конфліктів, перебувають у особливому стані психологічно­го збудження, емоційно-вольового напруження, порушення ко­мунікації, агресивної поведінки, вони не тільки не слухають, але й не чують одна одну. До цієї ознаки цілком слушно віднести вислів А. Ішмуратова «хвороба спілкування».

5. Конфлікт — це динамічне явище соціальної взаємодії, він має прихований чи відкритий передконфліктний стан, ескалацію чи реескалацію, найвищу фазу боротьби, замирення, згасання, ви­рішення тощо. Відповідно до кожної з фаз належать специфічні способи вирішення конфліктів.

6. Причини і фактори виникнення конфліктів не можна зводи­ти тільки до суб’єктивної сторони — намірів, слів, вчинків людей. Конфлікти виникають на грунті об’єктивних розбіжностей у роз­поділі матеріальних ресурсів, території, політичної влади, замкне­ності культур, історичних нашарувань за життя багатьох поколінь.

Поняттям конфлікту є таке його визначення, у якому роз­криваються найбільш суттєві його аспекти: конфлікт — найбільш гострий спосіб вирішення існуючих або уявних протиріч у про­цесі людської взаємодії, що складається з протидії суб’єктів кон­флікту та, зазвичай, супроводжується напруженням емоційно-во­льової сфери.

ВИСНОВОК: конфлікт — це один із аспектів взаємодії лю­дей у певному соціальному середовищі, смисл якої полягає у по­ляризації позицій, їх зіткненні та веденні суб’єктами боротьби з метою вирішення проблемної ситуації. Його мотивація обумов­лена неспівпадаючими, точніше, протилежними інтересами та потребами, цінностями й мотивами. Сторони конфлікту усвідом­люють відмінність своїх інтересів та готові йти на ризик втрат за­ради здійснення своєї мети.

3.2.