Соціальні конфлікти як предмет аналізу мислителів Середньовіччя та Нового часу.
В епоху Середньовіччя підґрунтям конфліктів вважалася протилежність між тілесним та духовним у людині, між двома «градами» — небесним та земним. У творах найбільш відомих представників релігійно-філософської думки Августина Блаженного та Фоми Аквінського стверджувалося, що намагання поєднати ці конфліктуючі протилежності рівносильне великому гріху — єресі.
Тобто стверджувалася ідея «асиметричного» ставлення до протилежних позицій і надання переваги духовному та небесному за всіх обставин. Запеклими конфліктами у цей час виступили сутички християнського та мусульманського світів, війська яких з перемінним успіхом намагалися досягти своїх цілей. Разом з тим епоха Середньовіччя залишила нам у спадок приклади замирення збройних конфліктів шляхом встановлення певного терміну «Божого перемир’я», яке починалося з двох днів на тиждень, а далі тривало декілька місяців.Флорентійський політичний діяч і мислитель, політолог і знавець військової справи Нікколо Макіавеллі вважав конфлікт універсальним станом суспільства, який утворювався внаслідок зіпсованої людської природи та намагання окремих груп людей до безперервного збагачення, водночас він вбачав у конфліктах не тільки негативний, але й позитивний бік. Велику роль у вченні
28 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів Макіавеллі щодо боротьби (конфлікту) мали матеріальні інтереси як рушійна сила людських вчинків.
У Новий час, пов’язаний з переможною ходою капіталістичного способу життєдіяльності, увагу мислителів привернули соціальні конфлікти, які з необхідністю супроводжували динаміку суспільства. Ф. Бекон — філософ і державний службовець (лорд — хранитель печатки), мабуть, вперше в історії піддав ґрунтовному аналізові систему соціальних причин всередині країни та висловив думку щодо зростання народонаселення як причини міжнародних конфліктів, а також спробував описати ознаки, які свідчать про нарощування напруги і внутрішньодержавних конфліктів.
Такими ознаками є «пасквілі і крамольні розмови, якщо вони часті і сміливі, а також неправдиві чутки, які ганьблять уряд, якщо вони часто виникають і залюбки підхоплюються».1Серед засобів, які можуть зменшити конфліктність всередині країни, Бекон надавав перевагу матеріальним засобам, дарування народу певних вольностей, а також можливості подавати скарги та у будь-який спосіб проявляти незадоволення народу.[15] [16] Надзвичайно важливим для осягнення курсу теорії переговорів є розмірковування Бекона щодо ставлення до партнерів по переговорах, висловлених в есе «Про переговори»: «Якщо вам належить працювати з будь-якою людиною, то ви повинні розпізнати: або її характер та пристрасті — щоб нею командувати; або слабкості та недоліки — щоб налякати її; або близьких їй людей — щоб керувати нею. Коли ви маєте справу з розумними людьми, слід вникати у промови, які вони ведуть. Говорити слід якомога менше — якраз те, чого вони менше за все чекають. Коли ви ведете складні переговори (виділено — нами), не намагайтеся сіяти та робити жнива одночасно; поступово підготовляйте ґрунт, і плоди дозріють». Сучасник Бекона, інший великий мислитель із Великої Британії Т.Гоббс обґрунтував в основному своєму творі «Левіафані» концепцію «Війни всіх проти всіх» як природного стану суспільства. При нерівності здібностей та можливостей людей вони прагнуть рівності у бажаннях та намаганнях володіти тим, чим володіють і інші, що і є важливою причиною конфліктів. Серед інших Лекція 2. Історія становлення та розвитку конфліктологічних знань 29 причин конфліктів Гоббс виділив суперництво, недовіру, прагнення слави. Одним з виходів з цієї проблемної ситуації Гоббс вважав регулятивну функцію держави. У подальшій історії конфліктологічних учень ідеї Томаса Гоббса втіляться у вчення, згідно із якими демократичні держави мають значний регулятивний потенціал у порівнянні з тоталітарними, в яких конфлікти носять насильницький характер. Конфлікт як багаторівневе соціальне явище, корені якого заглиблені в економічні умови життя різних верств населення, досліджував Адам Сміт. Поділ людей на класи (капіталісти, земельні власники, наймані робітники) та економічне суперництво між ними, на його думку, лежить в основі конфліктів. Але соціальний конфлікт, вказував А.Сміт, є також і джерелом суспільного розвитку, тому він має і позитивну функцію. Великий німецький філософ і мислитель Георг Гегель головну причину соціальних конфліктів всередині держави вбачав у боротьбі між полюсами «накопиченого багатства» та «прив’язаного до труду класу», а причиною міждержавних конфліктів вважав суперечку між державами як «суверенними індивідуальностями». У зв’язку з тим, указував Гегель у «Філософії права», що між державами на міжнародній арені відсутній суддя (претор) або інша третя сила, нерідко ця суперечка переростає у війну. Гегель вважав, що міждержавні конфлікти є проявом їх самостійності та суверенності, тому вирішення таких конфліктів має проводитися на основі міжнародного права і моралі.[17] У марксистській конфліктологічній концепції другої половини XIX- першої половини XX століття, яка склалася під впливом учень К.Маркса та В.ГЛеніна, соціальний конфлікт поставав безкомпромісним зіткненням між полярно протилежними позиціями антагоністичних класів: рабами та рабовласниками, феодалами та селянами, буржуа і пролетарями. Вершиною розвитку соціального конфлікту була соціальна революція, в результаті якої віджилий клас поступався місцем владі нового, прогресивного класу. Вся історія людства поставала непримиренною боротьбою протилежних класів, а всі інші є лише блідим віддзеркаленням основного протиріччя. На міжнародній арені зіткнення (конфлікт) капіталістичної системи з соціалістичною неминуче мало привести до перемоги соціалістичної системи. Виходячи із загальної марксистської концепції соціального розвитку через боротьбу протилежностей, сформулюємо деякі положення, що мають безпосередню причетність до конфліктології: І.Чим більш нерівномірно розподілені матеріальні ресурси, тим глибший конфлікт між соціальними класами, які відрізняються саме різним ставленням до матеріальних ресурсів; 2. Глибина соціального конфлікту залежить від ступеня усвідомлення своїх інтересів у суспільному розвитку; 3. Чим сильніша поляризація груп у суспільстві, тим більш непримиренним є соціальний конфлікт; 4. У конфліктній взаємодії засновниками марксизму недостатня увага приділялась формам поведінки і психології сторін. Дії останніх начебто повністю залежали від соціальної позиції, а не від соціально-психологічних та соціокультурних чинників. ВИСНОВОК: в епоху панування буржуазних відносин мислителі головну увагу приділяли конфліктам між великими групами людей — соціальними класами, суспільними прошарками, а також між державами. Високий запал конфліктної взаємодії випливав з протилежності та непримиренності позицій цих великих суб’єктів, а розв’язання конфліктів було віднесене до прерогатив держави. 2.3.