Підстави для виділення типів конфліктів

Для правильного початку процесу типологізації конфліктів, на нашу думку, слід звернутися до теоретичних засад цієї логіч­ної операції, до визначення суттєвих характеристик конфлікту, від аналізу яких залежить майбутній процес їх об’єднання в гру­пи, встановлення спільних ознак та подальшого розв’язання.

Типологізація (грець. відбиток, форма, зразок) — це метод на­укового пізнання конфліктів, в основі якого лежить роз’єднання систем об’єктів та їх подальше групування за допомогою ідеалі­зованої моделі чи типу.^[51] Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з украй різнорідними за складом мно­жинами об’єктів та вирішують завдання упорядкованого опису і пояснення цієї множини.

Мислення, яке спрямоване на утворення типів, є доволі давнім, бо воно відповідає намаганням людини до стислого, об­разного викладення думок щодо групи однакових явищ. Слід вра­ховувати, що «чистих типів» серед реально існуючих об’єктів не існує, є тільки змішані, що знижує певним чином наукову цінність процедури типологізації.

Типологізація спирається на виявлення схожості та відмін­ності об’єктів (конфліктів) між собою, на пошук надійних спо­собів їх ідентифікації, а також дозволяє передбачити існування ще невідомих типів.

За способом побудови розрізняють емпіричну та теоретичну типологізацію. В основі емпіричної типологізації лежить кількісна та якісна обробка всього масиву існуючого матеріалу, узагальнен­ня досвідних даних, фіксація усталених ознак схожості та розріз­нення, систематизація, інтерпретація отриманих даних. У нашо­му навчальному курсі ми будуємо емпіричну типологізацію со­ціальних конфліктів.

В основі теоретичної типологізації лежить побудова ідеаль­ної моделі об’єкта та віднесення конкретного матеріалу до цієї моделі.

З’ясувавши теоретичні засади типологізації конфліктів, ви­значимо ті групоутворючі ознаки, за якими ми зможемо диферен­ціювати та об’єднувати в групи соціальні конфлікти.

1. Функції, які виконують конфлікти у макро- та мікросере- довищі, показують функціональність конфліктів у тому смислі, що конфліктна взаємодія змінює як поведінку, психіку, діяльність опонентів, так і ту сукупність зв’язків, яка існувала в до- конфліктній ситуації у соціальному середовищі.

2. Суспільні сфери, де виявляється конфлікт, значною мірою модифікують конфліктну взаємодію, визначають стратегію і так­тику поведінки сторін, пред’являють вимоги до наступного пе­реговорного процесу. Саме в цих сферах формується об’єктив­ний аспект конфлікту та предмет переговорів. Так, зокрема, спец- іалісти-політологи (М.Томенко та інші) вважають, що політична сфера суспільства принципово конфліктна, бо завдання політич­ної влади — приводити до покори непокірних.

3. Кількість та якість сторін конфлікту у більшості джерел з конфліктології ставиться на перший план, адже учасники кон­флікту формують об’єктивний і майже повністю суб’єктивний аспекти конфлікту. Багатосторонні конфлікти у сфері міждержав­них відносин та зовнішньоекономічній сфері являють собою особ­ливо складну проблему при визначенні стратегії їх вирішення.

4. Провідні та другорядні причини є важливими типоутворю- ючими чинниками, а знання причин дозволяє ефективно регу­лювати конфлікти або запобігати їх появі.

5. Динамічні характеристики: характер виникнення, особли­вості перебігу, спосіб затухання або вирішення свідчать про те, що конфлікт, крім статики, має й динаміку, розгортається у на­прямку загострення (ескалації) чи затухання (реескалація).

6. Ступінь тривалості та напруги показує, наскільки непри­миренними стали позиції сторін, які наслідки, від трагічних у міжнаціональних, міжетнічних конфліктах, до емоційно нейтральних у конфліктах по горизонталі в наукових установах слід очікувати.

7. За станом ділових відносин конфлікти можуть значно варі­ювати і водночас демонструвати досконалість, узгодженість чи на­впаки — показувати необхідність змін у середовищі, де виник конфлікт.

ВИСНОВОК: типологізація спирається на вияв схожості та відмінності характеристик конфліктів між собою, на пошук на­дійних способів їх ідентифікації, а тому дозволяє передбачити існування ще невідомих типів. До основних типоутворюючих чин­ників віднесено функції конфліктів, кількість сторін — учасників конфлікту, динаміку, причини, ступінь тривалості та напруже­ності відносин.

4.3.