Типологія конфліктів у класичній конфліктологічній науці

Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того моменту, коли з’ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об’єднує деяка сукупність однакових рис. Американські дослідники Т.Парсонс та Л.Козер у своїх класифі­каціях виходили з того, що групи конфліктів по-різному прояв­ляють себе у різних соціальних системах, а останні вони поділяли на закриті та відкриті.

задля цієї мети. Так, конфлікти між організованими через проф­спілки робітниками та керівництвом у колишньому CPCP старан­но замовчувалися, а насправді вирішувалися жорсткими метода­ми включно до розстрілу робітників у Новочеркаську у 60-х ро­ках XX століття, у той час, коли подібний конфлікт у Великій Британії за часів правління Маргарет Тетчер вирішувався мето­дом довготривалих переговорів між професійними спілками та урядом. Таким чином, конфлікти можна згрупувати за типами суспільства, у яких вони існують і вирішуються.

Т.Парсонс, крім того, виділяв конфлікти всередині соціаль­ної системи та конфлікти між системами.

Р.Даль за основу класифікації конфліктів поклав рівень на­пруженості, боротьби, навіть антагонізму у відносинах між сто­ронами. Згідно з цією класифікацією конфлікти поділяються на конфлікти з низьким та високим рівнем антагонізму, а також ку­мулятивні конфлікти, у яких рівень напруженості поступово зро­стає. За чисельністю антагоністів (тих сторін, які непримиренно борються) ним виділено біполярні, мультиполярні конфлікти, а також ті, де сторони перехрещуються, тобто змінюють свою по­зицію на протилежну, до переходу у протилежний табір.

Є. Гіденс класифікував конфлікти за типом «експлуатації» на конфлікти міждержавні, міжетнічні, сімейні.

Класифікація конфліктів Л.Козера передбачає реалістичні (предметні) конфлікти, які викликані незадоволенням певних вимог сторін чи розподілом переваг та спрямовані на виправлен­ня цієї ситуації. Нереалістичні (безпредметні) конфлікти мають на меті відкритий прояв негативних емоцій, образ, ворожості, тобто конфліктна взаємодія стає не засобом, а самоціллю. Однак розпочавшись, предметний конфлікт може перетворитися у не­реалістичний, якщо емоційна напруженість така, що заміщує предмет боротьби.

Класифікація конфліктів Н. Смелсера побудована за рівнем зростання складності суб’єктів:

• міжіндивідуальні;

• міжгрупові за інтересами, етнонаціональними ознаками, соціальним становищем;

• міжпартійні чи між асоціаціями;

• внутрішньо-інституціальні конфлікти;

• між секторами розподілу праці;

• між державами,

• міжкультурні чи між типами культур.

У популярній у США книзі американських авторів Дона Гел- рігела, Джона Склокума, Річарда Вудмена, Сью Бренінг «Організа­ційна поведінка» вказано на 4 типи ( автори називають їх «фор­мами») конфліктів:

• конфлікт цілей, у якому відбито несумісність бажаних для сторін цілей або очікуваних результатів;

• конфлікт уявлень, у якому вступають у суперечку протилежні уявлення та думки сторін;

• конфлікт емоцій (смисл конфлікту у першоджерелі не про­яснений);

• конфлікт процедур, який відбувається в результаті співстав- лення різних поглядів та те, як вирішити те чи інше вироб­ниче питання.¹

Серед дослідників типів конфліктів на теренах СНД перева­гу надають «змішаній» системі типологізації. Так Є. Уткін пише, що у виробничих колективах виділяються такі типи конфліктів:

• Функціональні конфлікти, викликані протиріччями вироб­ничого характеру;

• Психологічні конфлікти, які виникають на основі несуміс­ності соціально-психологічних характеристик: потреб, інте­ресів, ціннісних орієнтацій окремих осіб і груп;

• Конфлікти норм на основі сприйняття поведінки деяких членів колективу як такої, що суперечить прийнятому ко­дексу норм.^{[48] [49]}

Серед вітчизняних конфліктологів найбільш універсальним підходом до типології конфліктів відзначається Марія Пірен.^[50] Вона справедливо вказує, що типологія може бути здійснена за різними ознаками (критеріями), однак поряд з суттєвими озна­ками, такими, як кількість сторін конфлікту, предмет розбіжнос­тей, сфера прояву, спосіб ведення боротьби, — вона застосовує і малозрозумілі критерії — «об’єм», «об’єм впливу», «тип».

Таким чином, ми переконуємося, що в конфліктологічній літературі відсутня універсальна науково-практична класифіка­ція конфліктів, що приводить до звуженої або занадто розшире­ної типологізації.

4.2.