Особливості переговорного процесу в надзвичайних умовах

Реалії сучасного світового порядку такі, що переговори мо­жуть стати важливим моментом зняття напруженості у релігій­них та етнічних конфліктах, при проведенні миротворчих та гу­манітарних операцій, у боротьбі з тероризмом, при звільнені за­ручників.

Найзагальнішою характеристикою таких переговорів є та, що вони проводяться вимушено, під силовим тиском нелегітимної сторони, а предметом їх є життя, безпека, здоров’я людей, цілісність значних матеріальних цінностей.

Аналіз світового досвіду проведення переговорів, які проводять­ся в надзвичайних, конфліктних та небезпечних умовах, показує, що такі переговори можна класифікувати за певними підставами:

• за умовами, які висуває протиборна сторона, як прийнятні, частково прийнятні, неприйнятні;¹

• за характером і способом переговори визначаються як прямі (безпосередній контакт), непрямі, тобто через посередників;

• за ступенем гласності переговори можуть бути відкритими для громадськості та діяльності засобів масової інформації закритими, таємними, необхідність втаємничення яких виз­нана двома сторонами;

• за числом учасників переговори проводяться як один на один, так і один з групою, група з групою.^{[95] [96]}

• за терміном проведення переговори можуть бути коротко­терміновими (частіше за все) та тривалими.

Розглянемо структуру і динаміку переговорів в особливих умовах. Предметне поле переговорів незвичайне — умови звільнен­ня заручників чи умови обміну заручників на осіб, які, як прави­ло, затримані законною владою, умови надання свободи стороні, яка захопила заручників чи цінні об’єкти, надання зброї та фінан­сових ресурсів, питання зміни якогось соціального стану на даній території, повернення захоплених правоохоронцями злочинців та інші. При підготовці до ведення таких переговорів слід нама­гатися зменшувати кількість проблем, які включені у проблемне поле. Можливим тактичним ходом буде посилання легітимної сторони на відсутність уповноважень включати у переговорний процес розширене предметне поле.

Сторони, які ведуть такі переговори, нерівнозначні, асимет­ричні. З одного боку — це злочинці, терористи, особи, статус яких невизначений, але переважно незаконний. З іншого — перегово­ри ведуть представники уряду, громадськості, силових структур. Вкажемо, що склад цієї сторони певним чином залежить від ви­мог сторони, яка утримує заручників чи цінності та висуває зави­щені вимоги.

Конкретні особи, що ведуть переговорний процес, часто ви­бираються протилежною нелегітимною стороною, яка їм довіряє. Майже у половині ситуацій, — вказує В. Ілларіонов, — перегово­ри ведуться за допомогою посередників, які не пов’язані із зло­чинцями — пасажирами літака, випадковими перехожими або ж посередниками. Позитивний вплив на перебіг переговорів здійснюють неактивні учасники — священнослужителі, місцеві авторитети, представники незалежних засобів інформації, а та­кож знайомі та родичі злочинців.

Підготовка до переговорів у надзвичайних умовах складається, крім звичайних (універсальних) елементів, з незвичних факторів:

• гострого дефіциту часу, особливо для вивчення особистос­тей злочинців;

• напруженої обстановки, що утворюється пред’явленням уль­тиматумів з обох сторін;

• необхідності допомоги з боку психолога-консультанта, лінгвіста, спеціаліста-кримінолога.

У підготовчий період важливо спрогнозувати хоча б у загаль­них рисах поведінку протилежної сторони, з’ясувати мотиви та цілі злочину, визначити форму діалогу.

На етапі ведення переговорів важливими стратегічними зав­даннями постануть:

• намагання пом’якшити вимоги протилежної сторони, по­сіяти в їхній свідомості зерна невпевненості в успішності об­раного ними єдиного способу силового тиску;

• поступово перебирати на себе ініціативу висування та обго­ворення пропозицій, вимог та умов продовження діалогу;

• точно розраховувати наслідки різних варіантів перебігу подій, у тому числі і застосування збройної сили та спеціаль­них засобів визволення заручників;

• постійно проводити лінію на нормалізацію психологічного стану обох сторін, враховуючи, що нелегітимна сторона (зло­чинці) спочатку перебувають у надзвичайно збудженому стані, а далі поступово втрачають активність.

Серед тактичних прийомів доцільне використання затягуван­ня часу з метою втягнути супротивника в русло тривалих перего­ворів, поступове підсилення психологічного впливу на нього, за­стосування методів раціонального переконання у доцільності відмови від протиправної поведінки.

Як при дотриманні загального стратегічного курсу (задово­лення вимог злочинців чи ведення переговорного процесу з ме­тою підготовки до силових дій), так і при здійсненні тактичних прийомів «затягування часу», «заманювання», «психологічної ата­ки», слід постійно враховувати пріоритети переговорів у надзви­чайних умовах:

• збереження і захист життя захоплених заручників;

• повернення захопленого майна та цінностей;

• передача злочинної сторони до рук правосуддя.

Підтвердженням правильності наших теоретичних міркувань щодо пріоритету збереження життя заручникам була згода капіта­на судна «Принцеса Сарі», захопленого у Сомалі, надати корабель у власність піратам в обмін на збереження життя захоплених.

На заключному етапі досягнення домовленостей та забезпечен­ня їх виконання переговори нерідко заходять у глухий кут. Важ­ливо пам’ятати, що погрози є, по суті, єдиним серйозним аргу­ментом протилежної сторони. Якщо мова йде щодо виконання протиправних, але в принципі припустимих поступок, то не вик­лючено досягнення угоди, хоча в цілому світова практика схи­ляється на користь рішення не виконувати злочинних вимог.

126 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів випадку зриву переговорів реалізується розроблена силовими структурами законного уряду програма із звільнення заручників.

Важливим фактором успіху на переговорах у надзвичайних обставинах, на наш погляд, є мінімальна підготовка осіб, на яких випала нелегка доля їх проведення. Так, у Сполучених Штатах у поліцейських підрозділах є штатні особи для проведення перего­ворів, у Німеччині ведення переговорів зі злочинними угрупуван- нями введено у спеціальну функцію поліції. Щодо ефективності переговорів з терористами свідчать дані світової статистики — майже 80% заручників вдавалося визволити в результаті успіш­них переговорів. У Росії не менш ніж у 70% випадків досягнення домовленості з протилежною стороною вони більш-менш вико­нувалися.

ВИСНОВОК. Переговори належать до найбільш ефективних засобів вирішення конфліктів, навіть у випадку їх асиметричного ведення — з нелегітимною, незаконною стороною, яка захопила заручників чи матеріальні цінності та поставила незаконні вимо­ги. Специфіка таких переговорів у примусовому характері, неспо­діваності перебігу подій, можливості доручення вести перегово­ри випадковим особам, які не мали спеціальної підготовки. їх мінімальна підготовка складає один із факторів успіху.

7.4.