Характеристика переговорного процесу у міжнародних відносинах

Переговори у міжнародній сфері справедливо належать, як, зокрема, і конфлікти, до найдавніших видів міжнародних відно­син. Вони є формою офіційного спілкування між представника­ми урядів і народів, одним з найбільш ефективних засобів урегу­лювання суперечок та проблемних питань.

Довідкові видання дають таке визначення міжнародним пере­говорам: це спосіб вирішення різнобічних питань міжнародного життя, розробки нових міжнародно-правових норм, мирного вре­гулювання суперечок, заснованих на безпосередньому контакті відповідним чином уповноважених на те сторін, які представля­ють інтереси суб’єктів міжнародного права.^[XCII] Додамо до цього, що переговори міжнародного плану проводяться і начебто без чітко визначеної мети, наприклад, для того, щоб обговорити проблему, яка становить взаємний інтерес. Однак такого штибу переговори проводяться здебільшого на рівні експертів і консультантів.

Нами виділені такі особливості переговорів у міжнародній сфері:

• Покажчиком важливості проблемного поля переговорів, ста­ну відносин між державами, які вступають у переговорний процес, є рівень (статус) делегацій. Зазвичай переговори ве­дуться на рівні глав держав, урядів, уповноважених представ­ників держав, спеціальних послів, консулів, експертів, кон­сультантів та на інших рівнях. Вирішальна роль відводиться переговорам на найвищому рівні, в процесі яких обговорю­ються масштабні міжнародні проблеми, ключові питання міжнародної політики, найбільш складні аспекти міжнарод­них економічних відносин.

• Персональний склад делегацій для ведення міжнародних пе­реговорів визначається рівнем переговорів, міжнародним протоколом, традиціями і, як правило, є симетричним скла­ду протилежної сторони. Він менше відповідає назві «коман­да», що застосовується при організації переговорів всередині держави.

• У міжнародних справах існує перелік найважливіших справ, переговори з урегулювання яких ведуться на суворо визна­ченому рівні. Так, згідно із Конституцією України 1996 року Президент України «представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори (курсив — авт.) та укладає міжна­родні договори України.^[XCIII] Додамо до цього, що на найвищо­му рівні — глав держав та урядів ведуться переговори з пи­тань війни й миру, укладання перемир’я та інших доленос­них проблем для своєї країни.

• У сучасних умовах використовуються певні види міжнарод­них переговорів, кожен із яких має свою специфіку, вико­нує особливі функції, свій сюжет та стратегії ведення. Це консультації, обмін думками, багатосторонні наради, засі­дання в рамках міжнародних організацій — ООН, ОБСЄ, АСЕАН та інших. Типи переговорів міжнародної сфери ви­значаються також змістом міжнародних проблем: узгоджен­ня позицій з найважливіших і найактуальніших питань, об­говорення різнобічних проблем двосторонніх відносин, ви­конання зобов’язань за раніше укладеними угодами.

• Особливе місце займають міжнародні переговори з метою мирного урегулювання виниклих суперечок, призначення і принципи роботи яких визначені Статутом (Хартією) Орга­нізації Об’єднаних Націй. Статут ООН у розділі VI зобов’я­зує держави вирішувати суперечки шляхом переговорів, об­стеження, примирення за своїм вибором. їх обстановка, як правило, буває доволі напруженою, тому кожен жест, руко- потискання, обмін знаками поваги розцінюється як акт доб­рої волі.

• Місце та час проведення міжнародних переговорів визнача­ються за взаємною домовленістю обох сторін, при цьому ніхто не має права нав’язувати іншій стороні своєї пропо­зиції. За ініціатором зустрічі визнається неписане правило заявити про бажане місце і час зустрічі, але остаточне рішен­ня залишається за стороною, яку запросили до переговорів.

• Протокольні аспекти ведення міжнародних переговорів за­ймають особливе місце в процесі підготовки до них. Вони складалися впродовж століть. До них віднесено підготовку приміщення з символами та належними атрибутами держав, розробку чіткого плану розташування членів делегацій, про­цедури зустрічі гостей, способів доставки до місця перего­ворів, культурну програму та інше.^[XCIV]

• Результати міжнародних переговорів фіксуються у дво- та багатосторонніх угодах, а також у нотах, протоколах, заявах та інших письмових документах, до яких ставляться спеці­альні вимоги — автотентичність тестів кожного з примір­ників, що мають рівну силу, зберігання спеціальними депо­зитаріями та ін. Більшість із підписаних угод мають певний термін їх дії та передбачають чи автоматичне продовження дії (пролонгацію), чи денонсацію — порядок припинення дії договору. Практика переговорів показує, що інколи під впли­вом нових обставин об’єктивного чи суб’єктивного характе­ру сторони намагаються ухилитися від виконання договір­них обов’язків, тому теорія переговорів має передбачити принцип «незмінних обставин» (Rebus sic stantibus — договір залишається в силі, якщо обставини не змінилися).

За тисячі років проведення міжнародних переговорів якихось особливих правил не склалося, а сюжети не відзначаються особ-

122 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів ливими фарбами. Сторони обережно просуваються вперед до ви­значеної мети — укласти домовленість щодо вирішення спірної проблеми. У відносинах між сторонами діє, швидше за все, не мо­ральний кодекс, а правила міжнародної ввічливості.

Міжнародна ввічливість — це всі прояви актів доброзичли­вості, дружелюбності, підкресленої поваги, надання пільг, при­вілеїв, особливих послуг представникам іншої держави, що нада­ються не в силу міжнародно-правових норм, а згідно із доброю волею суверенної держави.

Одним із важливих принципів конструктивного ведення міжнародних переговорів є уміння йти на взаємні поступки і ком­проміси. В основі компромісу покладено правило римського пра­ва «Do et des» — даю, щоб ти дав. Поступки у міжнародних пере­говорах є нелегкою справою, яка потребує мужності, адже деле­гації на переговорах діють у рамках наданих їм мандатів та інструкцій з боку своїх урядів.

У царині міжнародних справ при веденні переговорів цілком припустимо переривати переговорний процес для проведення кон­сультацій, а у крайньому випадку при складності спірного питан­ня залишати його «на далі».

У крайньому разі, при найгіршому варіанті — зриві перего­ворів, сторони не допускають трансформацію ситуації у конфлікт та дотримуються ще одного принципу, відомого з часів стародав­нього Риму: «Хто чим володіє, — нехай у того і залишається».

ВИСНОВОК. Переговори у міжнародному житті займають важливе місце, тому що через них виражається смисл і спрямо­ваність міжнародної політики держави. На найвищому рівні пе­реговори проводяться за участі глав держав, а питання, які обго­ворюються, можуть мати доленосний характер та визначати жит­тя мільйонів людей на десятки років. Результати переговорів фіксуються у формі двох та багатосторонніх угод, протоколів, меморандумів. Офіційний характер більшості переговорів потре­бує особливої уваги до протоколу, дипломатичного етикету та міжнародної ввічливості.

7.3.