2. Життєвий цикл конфлікту

Як ми встановили у першому питанні нашої лекції, повно­кровне «життя конфлікту» починається з інциденту. До цієї пори конфлікт перебував начебто в ембріональному стані, але після інци­денту межа стримування перейдена — конфлікт розпочав свій жит­тєвий цикл.

Фаза вальвації конфлікту (лат. valvo — маю вартість) означає, що підвищується вартість негативних, як правило, моральних оці­нок дій і намірів протилежних сторін. Вальвація конфлікту збільшує ризик початку відкритого зіткнення та боротьби до по­вного виснаження сил чи до винищення супротивника. Як вка­зують психологи, конфліктологи ¹, процес вальвації парадоксаль­ним чином може стати ресурсом опору для слабшої сторони, яка повністю мобілізує сили і водночас блокує механізм самозбере­ження.

Подальший процес розширення конфлікту дістав назву ес­калація (від. лат. scala — розширення, підсилення) для позначен­ня прогресуючого у часі протиборства, в якому руйнівні зусилля сторін стають за рівнем інтенсивності вище, ніж попередні. Ес­калація полягає і в залученні до конфлікту нових учасників, і в появі нових мотивів до боротьби. Ескалація конфлікту є однією з найбільш цікавих та складних фаз його життєдіяльності.

• За формою протікання ескалація може бути:

- безперервно зростаючою;

- хвилеподібною, коли періоди гострої конфронтації та зрос­тання напруження боротьби змінюються періодами тимча­сового спаду боротьби;

- повільною тобто в’ялою формою борні;

- швидко зростаючою.

• У морально-психологічній сфері ескалація характеризується такими ознаками:

- звуженням когнивної сфери поведінки протиборних сторін. Образ протилежної сторони набуває ознак образу ворога. Все, що пропонує протилежна сторона або погано, або ро­зумно, все одно вона переслідує приховані руйнівні плани. З тим, хто належить до табору протилежної сторони, відбу­вається «деіндивідуалізація» — він втрачає всі людські при­вабливі риси і автоматично перетворюється у абстрактний образ нашого ворога. Для розширення когнивної сфери кон­фліктологи радять навіть вдаватися до « розмов про неваж­ливе»: про погоду, спорт, їжу на сніданок, учорашні покуп­ки. «Не важливо, про що мовиться, головне — ви налашто­вані на прийом, на музику голосів»;^{[59] [60]}

- зростання емоційного напруження виникає як реакція на зростання загрози реалізації наших інтересів. Нагромаджен­ня негативних емоцій, вважає А.Ішмуратов, відбувається за такою схемою: посилення тривоги, тривога поєднується з гнівом, далі до них приєднується страх, а в подальшому і не­нависть.¹ Цілком можливо, що далеко не кожний конфлікт викликає такі гострі емоції, однак ідея ескалації полягає саме у все більшому загостренні негативних емоцій та агресивних відчуттів. Робота Джіні Г. Скотт присвячена саме «Контро­лю емоційної сфери» як засобу зниження конфліктного про­тистояння.

• У процесі ескалації відбувається генералізація конфлікту — розширення зони конфлікту, тобто перехід до більш глибоких протиріч при зіткненні мотивів, інтересів, цілей; збільшується кількість учасників, а також відбувається утворення груп кон­фліктуючих. Якщо це міжособистісний конфлікт, то він посту­пово перетворюється у міжгруповий. Зміна структури конфлікту веде також до розширення засобів конфліктної боротьби.

• Специфічна ознака ескалації конфлікту з точки зору засобів боротьби — застосування насильства. На думку С.Кудрявцева, за­стосування насильства свідчить про зростання агресивності у по­ведінці сторін включно до застосування фізичного насильства.^{[61] [62]} У процесі подальшої ескалації фізичне насильство та агресивна поведінка провокується не тільки реальною, але і потенційною загрозою для діяльності сторін.

Серед європейських та вітчизняних вчених повагою кори­стується 9-стадійна модель ескалації конфлікту Х.Бродаля та Фр. Газла.

І.Перший щабель ескалації конфлікту носить назву «затвер­дження позицій». Виявлені розбіжності у позиціях сторін не вдаєть­ся наблизити, що приводить до підвищення напруженості у відно­синах, започатковується утворення різних груп, члени яких роз­шаровуються на дві протилежні команди за інтерпретацією спірної ситуації. Протилежна група сприймається як уперта ко­манда, а взаємодія з нею викликає лише розчарування та відчуття марнування часу. Обидві сторони втрачають надію вирішити су­перечки шляхом чесних і відкритих переговорів. Позиції визна­чені, «затверділи», як фундамент, для подальшої боротьби, а для ведення переговорів завжди необхідна гнучкість.

2. Другий щабель кваліфікує позиції сторін терміном «поля­ризація». На цьому щаблі ескалація конфлікту посилюється несу­місністю позицій опонентів, спірні питання розглядаються з по­зицій: «або так — або так». Компроміс майже неможливий. У цій ситуації членам колективу, які ще не задіяні у групах підтримки тієї чи іншої сторони, стає все важче зберегти нейтралітет, а участь у конфліктній взаємодії стає одним із способів підвищення свого авторитету серед членів своєї групи. В емоційній сфері домінує «чорно-білий» підхід, тобто все, що позначено як «не Я» або «не Ми», вважається поганим, а тому відкидається. У цілому центр конфліктної взаємодії переміщується у емоційну сферу з площи­ни порівняння раціональних аргументів. У кожної із сторін зро­стає відчуття втрати контролю над ситуацією.

3. Третій щабель ескалації — «відгороджування». Конфлікту­ючі сторони доходять до висновку, що аргументами не можна пе­реконати опонента у власній правоті, а тому слід перейти до більш рішучих дій. Спільні інтереси перестають бути пріоритетними, а кожна із сторін намагається позбутися взаємозалежності.

4. Четвертий щабель носить назву «хибні образи». Його смисл у тому, що образ супротивника ототожнюється з протилежним тому, чим є він сам. Члени протилежної групи наділяються нега­тивними характеристиками та примітивними стереотипами, та­кими, як некомпетентність, ненадійність, упертість, хоча ця упе­редженість щодо їхніх дій не виключає випадків справедливого до них ставлення. Робляться зусилля щодо розповсюдження не­гативного іміджу супротивника, водночас критика дійсних діло­вих та моральних якостей ведеться у рамках норм ділового спілку­вання.

5. П’ятий щабель — «втрата гідності» — означає, що конфлі­ктуючі сторони відчувають, ніби вони відкрили для себе раніше замаскований образ противника, викрили його непривабливу сутність (аморальну чи навіть злочинну). Причому цей новий об­раз постав не трансформацією старого упередженого образу, а скоріш як раптове проникнення у справжню природу іншої сто­рони. Маски зірвані, все стає «зрозумілим», конструктивні кроки щодо розв’язання конфлікту також сприймаються «без маски», як підступні наміри отримати перемогу. Якщо на попередньому щаблі ескалації конфлікту стереотипний образ іншої сторони ви­глядав некомпетентним, недосконалим, то тепер він базується на визнанні його морально непривабливим. Кожен з учасників вва­жає себе борцем за правду, постійно вдаючись до морального об­грунтування справедливості своїх дій.

6. Шостий щабель — «погрози» — свідчить про те, що сторони починають висувати ультиматуми та погрожувати одна одній. УЛЬТИМАТУМ (від лат. ultumus — останній, крайній) — офіцій­на категорична, без ніяких обговорень і суперечок, вимога або попередження однієї сторони щодо іншої (із загрозою у разі її невиконання до визначеного терміну застосування відповідних насильницьких дій).

7. Сьомий щабель — «обмеженеруйнування і насильство» — оз­начає, що конфліктуючі сторони у ворожості зайшли так далеко, що очікують одна від одної тільки деструктивних дій та тому піклу­ються про свою безпеку. Мова взаємодії заснована на термінах «знищити», «досягти перемоги», «руйнувати плани противника». Діями керує не розум, а прагнення завдати якомога більше шко­ди противнику, позбавити його доступу до матеріальних ресурсів, знизити соціальний статус, позбавити джерел сили та можливої підтримки з боку інших.¹ Психологи вказують, що по мірі еска­лації конфлікту на цій стадії відбувається «регресія свідомої сфе­ри психіки»^{[64] [65], а механізми агресивних дій та відповідного захисту закладені у вигляді своєрідних програм у глибинних шарах про­міжного мозку, які було сформовано мільйони років тому.}

8. На восьмому щаблі «руйнування центру координації сил» ата­ки спрямовуються на центри планування і координації конфлік­тних дій. Лідери суперника постають головною мішенню атак, а іншими цілями у боротьбі є: єдність групи, авторитетність і ком­петентність лідера, найважливіші ресурси.

9. Дев’ятий, останній щабель ескалації конфлікту, носить на­зву «тотальне руйнування» і означає таку фазу боротьби, коли всі засоби боротьби виглядають як дозволені. Противнику відмов­лено у співчутті, ніяка інформація щодо страждань опонента не може заставити нас проявити гуманність. Сила і насильство на­бувають безособистісних форм прояву зверхності та емоцій.

Описана вище ескалація конфлікту не є фатальною для будь- якої ситуації конфліктної соціальної взаємодії. Все залежить від соціального досвіду конструктивного вирішення проблемних, найбільш складних ситуацій. Американський фантаст Кліффорд Саймак охарактеризував вихід із цієї фази словами одного з ге­роїв оповідання «Іграшка долі»: « У людини немає інших ворогів, крім тих, яких він сам собі створив. У подальшому людина на­вчиться милосердю та відповідальності».^[66]

Найвищу точку розвитку ескалації конфлікту називають кульмінацією ( лат. culmen — вершина), яка може виявитися у «ви­буховому» вирішальному зіткненні або запеклих епізодах про­тиборства. Часто сторони усвідомлюють небезпечність такого стану боротьби та починають розуміти необхідність зупинити во­рожнечу. У такому випадку кульмінацією слід вважати якісь по­передні етапи вищого напруження боротьби. У романі Олександ­ра Солженіцина «В круге первом» конфлікт між полоненим фа­шистом Зіммелем та ув’язненим за політичними мотивами колишнім майором відділу пропаганди на німецько-фашистські війська Рубіним мав дійти до етапу кульмінації, але той, «при­душуючи бажання вибухнути, поспішив перервати розмову і на­ростаючу бійку».¹

Відтак кульмінація є водночас найвищою (останньою) точ­кою ескалації конфлікту та першою точкою початку реескалації — зменшення гостроти і поступового затухання конфліктної взає­модії. Реескалація конфлікту може продовжуватися і завершити­ся затуханням конфлікту, його розв’язанням або ж набути форми переходу в новий (не вищий) етап ескалації.

Український дослідник А.Ішмуратов пропонує для характе­ристики динаміки конфлікту іншу, а саме чотирьохфазову концеп­цію.^{[67] [68] Латентна (прихована) фаза характеризує таку стадію кон­флікту, коли той уже відбувається, але зовнішньо себе не прояв­ляє. Входження в конфлікт у більшості випадків відбувається непомітно, хоча учасники соціальної взаємодії смутно відчувають проблему у спілкуванні. Виникають сумніви у надійності парт­нера, відчувається незрозумілість інтерпретацій його діяльності («став себе дивно поводити»), є також і сумніви відносно веден­ням ним гри за якимись правилами.}

Демонстративна фаза починається із заяви про відмінності інтересів колишніх партнерів. Дискусії з метою переконати один одного перетворюються на емоційні зіткнення, а далі на «гриз­ню», на взаємні звинувачення і, насамкінець, на розрив спілку­вання. Характерним для цієї фази є переконання у можливості відновити попередні відносини шляхом доведення своєї право­ти. Смисл демонстрації полягає у відкритому показі своєї незго­ди з опонентом.

Агресивна фаза характеризується тим, що опонент не стільки намагається реалізувати свої цілі, скільки завдати шкоди против­нику. В індивідуальному плані, — справедливо відмічає А. Ішму- ратов, — важлива особливість агресивної фази полягає в тому, що ви забуваєте про власні інтереси: хочеться, щоб противнику було погано.¹ Зауважимо, що назва цієї фази ескалації конфлікту як «агресивна» не дуже вдала, бо агресія у загальнонауковому тлу­маченні — це неспровокований напад на іншу сторону з ініціати­ви того, хто вчиняє напад. АГРЕСІЯ (від лат. aggressio- напад) — усі види та форми незаконного з огляду Статуту OOH збройного нападу і подальшого застосування сили однією державою чи гру­пою (коаліцією) держав проти суверенітету, територіальної не­доторканності або політичної незалежності іншої країни. Обов’яз­кові ознаки агресії: першість (ініціатива) у збройному нападі, аг­ресивність наміру, достатня інтенсивність збройного насильства одного суб’єкта міжнародного права (агресора) у ставленні до іншого суб’єкта (жертви агресії).^{[69] [70] Лише у міжнародних конфлік­тах таке визначення фази конфлікту як агресивного носить ви­щевказаний автентичний смисл.}

Батальна фаза характеризується «оголошенням війни», відкритою формою боротьби на знищення противника в психо­логічному розумінні — як руйнування його позиції, дискредита­цію інтересів, цінностей та його високої самооцінки. Взаєморо­зуміння стає неможливим, спілкування припиняється, конфлікт наближається до фіналу.

Методологічне значення запропонованої вище чотирьохфаз- ної схеми ескалації конфлікту в тому, що кожна фаза показує зміну індивідуальної позиції кожного опонента. У концепції ж 9-ти щаблів ескалації конфлікту основна увага зосереджується на особливос­тях руйнівної конфліктної дії та протидії.

ВИСНОВОК. Динаміка конфлікту є таким перебігом кон­фліктної взаємодії, коли відбувається поступова зміна його напру­ження до більш загострених фаз під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів та умов. Простежується закономірність — у конфлікті, як правило, має місце загострення боротьби: швидко формується образ ворога, зростає емоційна напруженість, сторо­ни переходять до особистих випадів, до застосування насильства, втрачається першопочатковий предмет розбіжностей. Латентний період (передконфлікт) включає виникнення об’єктивної про­блемної ситуації, усвідомлення її суб’єктами взаємодії, спробу вирішити суперечку мирними засобами. Відкритий період (влас­не конфлікт) включає: інцидент, ескалацію конфлікту, збалансо­вану протидію сторін у реалізації своїх інтересів, завершення кон­флікту.

5.3.