1. Основні періоди та етапи в розвитку конфлікту

Початку конфлікту як активній фазі рішучого протиборства сторін передує особливий латентний (прихований) період. У цьому періоді виділяють певні етапи: виникнення об’єктивної проблем­ної ситуації; усвідомлення цієї проблемності сторонами майбут­ньої конфліктної взаємодії; спроби вирішити проблему некон- фліктними засобами, адже сутність конфлікту, як справедливо вважають окремі науковці, полягає у особливому способі вирішен­ня проблем.

Сутність проблемної ситуації полягає у протиріччі між основ­ними інтенціями суб’єктів, між протилежною спрямованістю мотивів, інтересів, цілей їх діяльності. Цю ситуацію характеризує той факт, що протиріччя ще не усвідомлене і відсутні конкретні дії боротьби. На виробництві, у бізнесі, в навчанні, у побуті, в ту­ристичній подорожі, у сім’ї проблемні ситуації існують тривалий час та не проявляють себе.

Потенційна можливість перетворення проблемної ситуації у передконфліктну пов’язана зі вступом у дію суб’єктивних фак­торів.^[56] Розуміння «необхідності» перейти від очікування до яки­хось дій для вирішення проблеми складає розумову основу на­ступного етапу — усвідомлення проблемної ситуації. Наявність пе­решкод для реалізації своїх інтересів сприяє тому, що, частіш за все, проблема усвідомлюється викривлено, у категоріях подолан­ня перешкод реалізації своїм інтересам, а тому суб’єктивно в цьо­му сенсі. Чим складніша ситуація та швидше вона розвивається, тим більше елементів викривленого усвідомлення проблеми.

Усвідомивши проблемну ситуацію, сторони можуть намага­тися вирішити її неконфліктними засобами — роз’ясненнями, про­ханнями, вчинками, інформуванням протилежної сторони. Бу­вають такі випадки, вказують Х.Корнеліус та Ш.Фейр, коли ви намагаєтеся за будь-яку ціну зберегти добрі стосунки, а конфлікт вирішується за рахунок продовження підтримання дружніх сто­сунків.

На стадії передконфліктної ситуації проблема у невирішено- му вигляді сприймається як наявність загрози для своєї безпеки, загрози суттєвим інтересам та бажаному способу діяльності. Саме усвідомлення не потенційної, а безпосередньої загрози формує певну передконфліктну ситуацію. Вона може виглядати і достат­ньо благополучною, однак у ній інтуїтивно відчувається якась тривожна нотка. Криза у відносинах, напруження, випадки не­порозумінь, незначних інцидентів, відчуття дискомфорту входять у зміст передконфліктної ситуації.

Передконфліктна ситуація не залишається незмінною — по­ступово суб’єкти взаємодії відчувають нарощування загроз реа­лізації своїх інтересів, вони починають маневрувати, шукати ви­гідну позицію, очікувати чи готуватися до певних дій. Відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку передконфліктної ситу­ації в бік справжнього конфлікту.

Відкритий період конфлікту починається з інциденту і веде до подальшої ескалації конфлікту. Інцидент являє собою перше зіткнення протиборних сторін, це спроба за допомогою сили ви­рішити проблемну ситуацію на свою користь. На нашу думку, тлу­мачення інциденту як «збігу обставин, які є приводом для кон­флікту», є неправильним.^[57] Інцидент характеризується саме дією, першою пробою сил конфліктуючих, хоча і не завжди є усвідом­леним.

Якщо міць однієї сторони та рівень задіяної сили достатній для здобуття переваги над іншою стороною, то конфлікт може початися і завершитися інцидентом. Однак, частіше за все, він тільки розгортається з інциденту і постає низкою конфліктних подій, кожна з яких може бути представлена ситуацією. Взаємні конфліктні дії та протидії здатні змінювати структуру конфлікту, яку в попередніх лекціях ми розглядали як усталену, стабільну.

Ескалація є наступний після інциденту етап конфлікту, його смисл у різкій інтенсифікації боротьби, її розширення та поглиб­лення.

Збалансована і незбалансована дія та протидія є вираженням конфліктної взаємодії. Сторони після тривалої чи скороминущої внаслідок нерівності сил і ресурсів боротьби поступово знижують інтенсивність дій (реескалація) та переходять до пошуку способів «кесилового» вирішення конфлікту. Може бути укладене пере­мир’я, а може відбутися перехід до переговорів.

Основними формами завершення конфлікту є вирішення, уре­гулювання, притушення, виключення конфлікту або ж перерос­тання його у інший конфлікт.

Післяконфліктний період включає два основних етапи: част­кову нормалізацію відносин та повну нормалізацію з переходом до конструктивної взаємодії.

На етапі часткової нормалізації наслідки конфліктної бороть­би ще даються взнаки: емоції «не згасли», сторони переживають перебіг та перипетії боротьби, осмислюють свою нову, посткон- фліктну позицію. Відбувається корекція самооцінок, рівнів при­тягань, ставлення до супротивника. Залишок негативних наслід­ків не дає змоги перейти до повної нормалізації відносин. Цей етап може бути умовно названий як «реверсія», тобто повернення до попередньої фази.

Повна нормалізація настає в результаті нарощування кон­структивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних ус­тановок, продуктивна участь у сумісній роботі, відновлення до­віри. Нарощування позитивних зрушень відбувається за схемою:

• припинення активної боротьби;

• образ ворога, яким поставав суперник, руйнується;

• сторони починають готуватися до взаємодії;

• одна із сторін робить «запрошення до гри»;

• стан взаємин визначається як «знову співробітники».

У міжнародних конфліктах повна нормалізація відносин може не наставати тривалий час: так після завершення Другої світової війни, на завершальний етап якої у серпні-вересні 1945 року припав збройний конфлікт між Японією та CPCP, пер­іод нормалізації тривав майже 50 років, але так і не настав.

Періоди та етапи динаміки конфліктів можуть мати різну тривалість та інтенсивність. Дослідження в галузі соціальної пси­хології свідчать, що тривалість конфліктів значною мірою зале­жить від кількісного і якісного складу його учасників.

Зафіксовано також залежність тривалості конфліктної взає­модії в умовах повсякденного життя або в екстремальних станах. У екстремальних умовах конфлікти розвиваються начебто у при­скореному темпі, вони більш плинні. Вважається, що екстре­мальні умови життєдіяльності дозволяють завершити конфлікти впродовж 3-х днів, а 70% усіх таких конфліктів потребують не більше тижня. Ілюстрацією сказаного можуть бути аварії на морі, коли більшість конфліктів майже негайно припиняються, а люди об’єднуються у спільній боротьбі вже за виживання.

Зазвичай керівник досягає своєї мети швидше у короткотри­валих конфліктах, а чим довше конфлікт триває, тим менше шан­сів у керівника вийти з честю з конфліктної боротьби. У затяж­них конфліктах зменшується ділова основа взаємодії та збільшується емоційно-особистісна база. Об’єктивна основа су­перечки відходить на другий план, а боротьба починає вестися з приводу претензій, образ, грубої поведінки конфліктуючих осіб. У тривалих конфліктах складніше виявити праву та неправу сто­рони, тому що опоненти мимохіть вдаються до образливих дій.

ВИСНОВОК: розділення динамічного періоду конфлікту на етапи та певні періоди відкритої боротьби дозволяє розглянути його як вкрай мінливе явище, коли зміни торкаються раніше ус­таленої структури. Врахування специфіки кожного з етапів дає змогу вирішити, які засоби вирішення конфлікту слід застосува­ти, коли перейти до переговорів, а також виділити моменти «аб­солютної» боротьби.

5.