Характерні риси переговорного процесу.

Як ми встановили у попередньому питанні лекції, перегово­ри — це давній та універсальний спосіб знаходження згоди у най­різноманітніших сферах суспільного буття, що загальних, твердо

108 Цюрупа М.В.

Від інших видів соціальної взаємодії переговори відрізняють­ся такими специфічними рисами:

• Переговори проводяться, як правило, добровільно, цілком свідомо, узгоджено з попередньо розробленим планом за не­значним винятком — переговорів щодо звільнення заруч­ників та переговорів, на які сторони у міжнародних відноси­нах вимушені піти, підкоряючись рішенню Ради Безпеки (п.2 ст.33 Хартії ООН). На відміну від конфліктів, у яких перед- конфліктна ситуація може «затягнути» протиборні сторони у вир боротьби несвідомо, або конфліктна ситуація може бути спровокована навмисно, переговори вимагають спеціальної великої підготовчої аналітичної роботи, без котрої ті здають­ся неможливими. Так, після 14 місяців палестинської «інти- фади» — різновиду збройного конфлікту за типом повстання — спостерігачі вказували, що примусити сісти за стіл перего­ворів палестинську та ізраїльську сторону у 2001 році може лише чудо. Вже на початку 2002 року індійська та пакистансь­ка сторони не сідають за стіл переговорів здебільшого через те, що не проведена підготовча робота щодо визначення предмету переговорів, не вирішене питання щодо посеред­ників (Пакистан виступає проти посередництва взагалі).

• Переговори — це багатостороння взаємодія сторін в офіційній обстановці а також за протокольними межами в режимі нео­фіційного спілкування. У дипломатичній практиці цій сто­роні переговорів приділяється значна увага: нещодавно Пре­зиденти США та Росії на ранчо Президента США Буша-Мо- лодшого намагалися знайти спільне рішення конфліктної проблеми — подальшої долі Договору 1972 року щодо про­тиракетної оборони.

• Переговори відзначаються широким маневруванням сторін, намаганням вести справу за типом «торгів», у яких сторони збільшують та зменшують вимоги. Якщо конфліктна дина­міка тяжіє до такого етапу ескалації, у якому спілкування стає

майже неможливим, до «затвердіння» позицій, коли зво­ротній поступ майже неможливий, то переговорна динаміка базується на гнучкості позицій, на обміні варіантами, на по­верненні до попереднього стану знову і знову. Р.Фішер та У.Юрі радять підсилено розробляти декілька варіантів роз­витку ситуації на переговорах, удосконалювати їх та пере­творити у практичні плани.¹

• Переговори проводяться сторонами у той час та за тих об­ставин, коли люди внутрішньо підготовлені до поступок, як до можливих надбань, так і втрат, внутрішньо-налаштовані на діалог. Мовиться про діалектичну єдність впевненості у хоч якомусь досягненні успіху, завдячуючи підготовчій ро­боті, так і долі невизначеності та майбутньої боротьби. У іншому випадку вони стають неможливими або надмірно вимушеними. Так у 1797 році відомий талановитий авст­рійський дипломат Кобенцль вимушений був вести перего­вори з Наполеоном Бонапартом і скаржився уряду: «Рідко можна зустріти такого сутягу та безсовісного чоловіка», як генерал Бонапарт. ^{[87] [88]}

• У переговорах «боротьба» ведеться за правилами, згідно із вимогами етикету. Склалася специфічна «переговорна куль­тура» поваги до протилежної сторони, до держави чи кам­паній, яких представляють переговорщики. Правила веден­ня переговорів включають у себе розподіл функцій у команді, дотримання за будь-яких конфліктних обставин норм ввічли­вості. Вважається, що у царині міжнародних відносин пере­говори, як і інші форми міжнародного спілкування, знахо­дяться в строгій відповідності принципам суверенної рів­ності, незастосування сили чи загрози силою.

• Переговори мають значно більше сюжетів та сценаріїв пере­бігу, ніж конфлікти. А в арсеналі засобів знаходяться і осо­бистий шарм керівників та учасників делегацій, і висока культура спілкування, де особливо цінується дотепність, по­чуття гумору, вміння знаходити несподівані рішення. Відо­мий американський журналіст У.Ширер описує переговори у 1933 році між президентом Німеччини Гіндербургом та Гітлером, який тільки рвався до влади, у такий спосіб: фельд­маршал Гіндербург прийняв свого опонента стоячи, велич­но спираючись на ціпок, не запропонувавши тому сісти, чим продемонстрував своє негативне ставлення до того, що відбу­вається.^[89]

• Велика роль у переговорному процесі відводиться командній, колективній діяльності, у якій цінність кожного члена деле­гації визначається не тільки рівнем його компетентності, а й вмінням працювати узгоджено на загальний командний успіх. Кожен працює не на власний імідж, щоб краще вигля­дати в очах керівника, бо, як відзначав американський філо­соф і теоретик організаційної діяльності Емерсон, «гребця на багатовесловому судні не хвалять за оригінальні манери».

• Найбільш успішним результатом переговорного процесу є специфічний продукт — угоди, домовленості, конвенції, ме­морандуми, які фіксують ступінь вирішення проблеми у по­літичній, економічній, дипломатичній, воєнній сфері. На відміну від конфліктів, у яких результат може бути вкрай де­структивним, у переговорному процесі, як правило, резуль­татом є більший чи менший ступінь згоди, принаймні розк­риття позицій сторін, тому до переговорів слід вдаватися яко­мога частіше.

• За формою спілкування переговори являють собою процес безпосереднього мовного (усного) або письмового спілку­вання із застосуванням телефонної розмови чи телеграфно­го зв’язку та супроводжуються обміном нотами, листами, по­сланнями. На окремих етапах ведення переговорів від його учасників нерідко вимагається підсилення уваги до невер- бальних форм передачі інформації — до жестів, міміки, ми­мовільних рухів.

ВИСНОВОК. Розгляд характерних рис феномена перего­ворів показує, що це специфічне явище соціальної взаємодії, пе­реважно активного мовного спілкування. Переговори завжди включають в себе різні сюжети та взаємодії, тактичну боротьбу та спроби підготовки сумісних рішень. Плідність переговорів зале­жить від дотримання сторонами сукупності принципів.

6.3.