Соціальна природа феномену переговорів
У переважній більшості навчальних посібників з конфліктології феномен переговорів розглядається побіжно лише у зв’язку з іншими способами вирішення конфліктів. На нашу думку, переговори — це передусім соціальний феномен здійснення активного ділового спілкування, сумісна робота щодо знаходження нелегкого спільного рішення виходу із складної ситуації.
Зміст поняття «переговори» докладніше за інші суспільні сфери розроблений у царині міжнародних відносин. Переговори міжнародні у цій галузі вважаються способом вирішення різних питань міжнародного життя, розробки міжнародно-правових норм, мирного вирішення суперечок, заснованих на безпосередньому контакті уповноважених осіб відповідними зацікавленими суб’єктами міжнародного права.[79] [80] Однак для визначення фе- номенау переговорів як універсального способу спілкування візьмемо до уваги так. Переговори — це сумісна, двох- або багатостороння контактна взаємодія сторін з метою прийняття взаємоприйнятних рішень, які вважаються найкращими у даній ситуації. Теорія переговорів тільки складається, тому в значній кількості джерел з питань залагодження конфліктів автори вважать за доцільне не торкатися цього делікатного питання. На відміну від конфліктної взаємодії, яка має також і біологічне підґрунтя ( у лекції №2 ми відмічали, що конфлікти притаманні тваринному світу і навіть світу рослин), переговори виникли у соціальному середовищі (більш за все у військовій сфері) з метою укладання мирних угод. До того часу, як постати інструментом ефективного врегулювання суперечок, інститут переговорів пройшов тривалий еволюційний шлях. Інститут переговорів складався поступово, повільно, непросто, в історії людства залишилися такі примітивні форми інституту переговорів, як проксенія, амфіктіони, пілагори. Проксенія, або закон гостинності, існував у відносинах між родами, племенами та грецькими полісами в античні часи. Амфіктіони — це міжрелігійні угоди (конвенції) щодо охорони святилища, навколо якого проживали племена. Термін «амфіктіони» дослівно означав «тих, хто живе навколо». Спочатку ам- фіктіонові угоди присвячувалися охороні святилища, жертвоприношень, спільного проведення ритуалів, а в подальшому стосувалися питань ведення війни й укладення миру. Під час святкувань, присвячених божествам, що входили в предмет амфікті- онових угод, встановлювалося «Боже перемир’я», припинялися сварки та збройні конфлікти. Пілагори — це своєрідна рада, яка приймала присяги амфік- тіонів та засвідчувала їх дієвість. Кажучи сучасною мовою, пілагори — це держави —депозитарії, тобто хранителі узгоджених домовленостей. Ми спробуємо вказати на деякі історичні етапи становлення інституту переговорів. Першою письмовою угодою, яка виникла в результаті проведення переговорів, вважається письмова угода між єгипетським царем Рамзесом XI та королем хеттів Хатуши- лем III у 1278 році до Р.Х. На срібній пластині з текстом угоди було також і зображення короля з королевою та богами, що і за- свідкувало автентичність тексту. У подальшому скріплення підписами і печаткою текстів міжнародних угод стало атрибутом цього важливого документа. Ведення переговорів у чужий країні в стародавні часи було справою небезпечною, тому збереглися тексти-поради послам, що відправлялися на переговори, у яких тим радили зробити заповіт на користь дітей, а їм самим бути насторожі і тримати «каміння за паском», тобто мати зброю для самоохорони. Для ведення переговорів завжди необхідні були такі особливі якості, як: мудрість, хитрість, уміння розплутувати складні проблеми, а символом переговорщиків у Древній Греції став «жезл Гермеса» — палиця, на верхівці якої були крила птаха, що означало маневр, рух, здатність обминати небезпечні місця та два «вузли», які слід було «розв’язати». З часів Давнього Риму почав формуватися етикет переговорів, зокрема, звичай обмінюватися подарунками, вшановувати послів, а ті носили з собою особливу відзнаку посла чужоземної держави — золотий перстень. У часи Середньовіччя посилали делегації послів у далекі країни для налагодження контактів та з метою запобігання майбутнім зіткненням торгівельних інтересів та конфліктам, але ставлення до них нерідко було жорстким і навмисно образливим для того, щоб підкреслити свою могутність і велич країни-господаря. У Оттоманській Порті, наприклад, посла садовили на гнилий стілець, де він кілька годин вимушений був слухати процес обговорення другорядних питань в очікуванні своєї черги на заслуховування. В Японії послів примушували повзком наближатися до високопоставлених господарів, а в Китаї — робити 9 поклонів імператорові. У світлі сучасних дипломатичних переговорів такі речі давно не застосовуються, але принцип рівності, взаємної поваги сторін тільки продовжує затверджуватися. Так, ще на пам’яті зустріч англійського посла з одним із перших американських президентів, 104 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів коли той постав перед здивованим посланцем англійської королеви заспаним, у домашньому вбранні. У результаті історичного розвитку інститут переговорів став включати в себе такі елементи: - принципи переговорів; - норми організації; - форми і способи проведення; - моральний кодекс та етикетну культуру переговорів; - специфічні результати переговорів у вигляді угод, домовленостей, конвенцій, декларацій, меморандумів, джентльменських угод та інших форм закріплення підсумків роботи; - теорію переговорів. Соціальність переговорів виражається в тому, що ця соціальна взаємодія двох або більше сторін притаманна тільки суспільству та його складовим: групам людей, прошаркам, верствам. Переговори проводяться особами і делегаціями, які й репрезентують якісь соціальні сили. Фішер і Юрі переконані у тому, що «все, що справедливе для переговорів між людьми, справедливе і для переговорів між організаціями». Якщо конфлікт може бути внутрішньоособистіснім та ще й досягати при цьому значної гостроти, то «переговори в середині» особистості, як це трапилося з героєм Ф.Достоєвського Іваном Карамазовим у романі «Брати Карамазови», свідчать про відхилення психіки героя від норми і не можуть бути визнані в теорії переговорів. Переговори, як ми вже відзначали, не мають біологічного підґрунтя за типом протиборства видів та непримиренної боротьби у тваринному світі, які певним чином продовжуються у людських конфліктах. Це колективна, творча, конструктивна, суто людська діяльність із знаходження складного рішення для проблемної ситуації. Для того, щоб переговори стали реальністю в царині вирішення проблемних і конфліктних ситуацій, необхідно було, щоб в історії розвитку суспільства склалися певні достатні умови. До останніх, перш за все, ми віднесемо прагматичний аспект цієї форми людської взаємодії. Прагматизм у найбільш загальному визначенні — це філософський погляд, який вбачає сенс людської сутності та взаємодії у продуктивній діяльності. А цінність діяльності та мислення прагматизм ставить у залежність від того, чи слугують вони потребам життєвої практики.1 Прагматичний, тобто практичний сенс переговорного процесу визначається тим, що він має приносити спільну користь, слугувати справі знаходження сумісного рішення у складній ситуації. Не випадково, що не менше 90% конфліктних справ у США вирішується шляхом переговорного процесу. Обопільна користь від переговорів, мінімальною з якої є інформування сторін щодо своїх намірів, інтересів, проблем, повинна стати очевидною, щоб спонукати опонентів до діалогу. Інколи ми зустрічаємося з ситуацією, коли переговори не досягли мети, конфлікт не припинився або прийняті домовленості не виконуються. Але це не свідчить про відсутність їх практичної цінності. Ознайомлення з позиціями сторін, обмін думками, засвідчення готовності до діалогу складає «неспалиму» користь переговорів. Комунікативний аспект переговорів означає, що переговори можливі за умови, коли сторони здійснюють змістовне, не фатив- не* спілкування, кожна з них начебто каже: «Говоріть, Я Вас слухаю і намагаюся зрозуміти». У психологічному плані комунікація переговорів складається зі співставлення «я-позицій», з обміну інформацією між опонентами з приводу змісту конфлікту та виходу з нього, можливого варіанту вирішення проблеми. Ще Махатма Ганді, індійський мислитель, політик, фундатор ненасильницького способу вирішення суспільних протиріч, вказував: «Якщо мене і можна назвати політиком, то моє головне правило — перш за все, з’ясувати точку зору інших».[83] Ігровий аспект переговорів означає, що сторони врешті-решт сприймають переговорний процес як справедливу гру, результатом якої може бути досягнення обопільної вигоди. Нідерландський філософ Йоган Гейзінга вбачав у грі універсальне культурне явище на рівні сутності будь-якої діяльності людини. Він писав:»Є така давня мудрість (трохи дешевенька, щоправда): хоч би що робила людина, все то гра», а далі стверджував, що «передовсім усяка гра є добровільною діяльністю».1 На нашу думку, переговори можна ототожнити з особливою грою — буріме — складанням віршів двома чи декількома учасниками на основі попередньо висловленого опонентом якогось слова чи рядка та на основі дотримання певних правил римування. Легітимний (законний, визнаний суспільством як прийнятний) аспект переговорів означає схвалення їх як ефективного засобу врегулювання суперечок на всіх рівнях, включно до рівня світового співтовариства. Так, у статті 33 Хартії Об’єднаних Націй, на яку часто посилаються Сторони, вказує: «Сторони, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, повинні, перш за все, намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів (курсив наш), обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розбору, звернення до регіональних органів чи угод, або будь-якими іншими мирними засобами за своїм вибором.»[84] [85] Ле- гітимність переговорів означає також, що вони ведуться особами та делегаціями, які уповноважені на те офіційними структурами до глави держави включно. Щоправда, інколи зустрічається думка щодо існування нелегітимних, закулісних переговорів, тобто тих, що проводяться сторонами, відкрито не підтриманими офіційними структурами. Як бачимо, у даному випадку офіційні структури підтримують переговорщиків приховано, але повноваження їм надане. Аспект дискурсу вказує на те, що у процесі переговорів сторони здійснюють вплив на позиції одна одної. Дискурс — це одне із центральних понять у новітній філософії, яке етимологічно означає розмову, бесіду, мовне спілкування, учасники яких прагнуть практично вирішити конкретні економічні, політичні, прагматичні завдання або спільно розв’язати інші фундаментальні питання.[86] Вищевказаний аспект виділено нами для того, щоб показати, що на відміну від монологу, у якому є твердий порядок, жорсткий регламент, у переговорному дискурсивному процесі полярно орієнтовані учасники не завжди дотримуються обов’язкових дисциплінарних правил та змінюють свої позиції під впливом іншого учасника. Так, сучасне міжнародне право не містить якихось правил ведення переговорів, а цілі, форми і способи проведення, склад учасників визначаються самими учасниками. Водночас переговори, зазвичай, ведуться з урахуванням існуючої практики та на основі найбільш загальних принципів. ВИСНОВОК. Переговори є яскраво вираженим соціальним процесом активного, творчого, конструктивного, дискурсивного, контактного спілкування двох або більше сторін з метою знаходження взаємоприйнятного спільного рішення проблемної або конфліктної ситуації. В основі переговорів лежить спільне бажання вирішити суперечність безконфліктним, ненасильницьким шляхом. Це один з найдавніших способів міжнародного спілкування, мирного врегулювання та запобігання суперечок. 6.2.