Загальний характер безпеки

У другій половині XX в. міжнародна безпека придбала загальний характер. Пояснюється це поруч факторів: 1) мир став дійсно взаємозалежним; 2) все більше число проблем придбало глобальний характер; 3) якісні характеристики сучасних озброєнь вимагають загальних зусиль членів міжнародного співтовариства в справі підтримки миру.

Концепція колективної безпеки базується на тім факті, що мир у сучасних умовах розвитку міжнародних відносин неподільний, тобто безпека будь-якої держави безпосередньо пов"язана з безпекою всього міжнародного співтовариства. А це означає, що будь-яке порушення миру, у тому числі й локальне, загрожує загальному миру й безпеці

Концепція колективної безпеки містить у собі наступні елементи:

1) систему загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, закріплених в Уставі ООН, найважливішими з яких є рівноправність держав; повага суверенітету; заборона застосування сили або погрози силою; дозвіл міжнародних суперечок винятково мирними засобами; невтручання у внутрішні справи держав і др.; 2) систему мирного дозволу суперечок; 3) систему колективних мір для запобігання й усунення погрози миру, порушень миру й актів агресії; 4) систему колективних заходів щодо роззброювання

Колективна безпека ґрунтується на вимозі до держав миру реагувати на всякий акт порушення миру й безпеки в будь-якому регіоні Землі; співробітничати один з одним у підтримці й зміцненні міжнародного миру й безпеки; надавати всіляку допомогу, у тому числі й збройних силах, жертві агресії й утримуватися від надання допомоги державі-агресорові; брати участь у спільних діях, передбачених Уставом ООН, з метою предотвращения або ліквідації погрози миру, порушення миру або акту агресії

Розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну.

У п. 1 резолюції Генеральної Асамблеї ООН про створення всеосяжної системи міжнародної безпеки від 5 грудня 1986 р. підкреслюється, що «система колективної безпеки, втілена в Уставі Організації Об'єднаних Націй, як і раніше є фундаментальним і незамінним інструментом для збереження міжнародного миру й безпеки».

Загальні положення про систему регіональної безпеки втримуються в Главі VIII (ст.ст. 52 - 54) Уставу ООН. Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є дозвіл таких питань, що ставляться до підтримки миру й безпеки, які можуть бути підходящими для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирний дозвіл місцевих суперечок до передачі цих суперечок на розгляд Ради Безпеки ООН (п. 2 ст. 52) і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від нього (п. 1 ст. 53).

Більше детальні положення, що стосуються регіональної системи безпеки, утримуються в установчих документах регіональних організацій, що передбачають міри колективної безпеки. Такими організаціями, зокрема, є ЛАГ, ОАГ, ОАЕ, НАТО. У Північноатлантичному договорі 1949 р. є певні розбіжності з положеннями ст. 53 Уставу ООН. Тому в процесі перегляду ролі й завдань НАТО, обумовлених особливостями сучасних междунарідних відносин, варто було б привести даний договір у відповідність із Уставом ООН.

Установчий документ ОБСЄ - Хельсинкский заключний акт від 1 серпня 1975 р.

21 листопада 1990 р. у Парижу була прийнята Хартія для нової Європи, у якій зафіксоване, що «епоха конфронтації й роздягнула Європи підійшла до кінця». Знову було підтверджене право на рівну безпеку для всіх і воля вибору забезпечення власної безпеки

В 1992 р. у Хельсінкі держави - учасники НБСЄ прийняли документ «Виклик часу змін», у якому вказується, що НБСЄ є регіональною угодою, що відповідають положенням Розділу VIII Уставу ООН. Багато уваги в цьому документі приділяється питанням колективної регіональної безпеки: попередженню й мирному дозволу суперечок, операціям НБСЄ по підтримці миру й ін. Відповідно до Хельсинкским документа 1992 р. був заснований Форум по співробітництву в області безпеки (ФСБ), у чию компетенцію входить: проведення переговорів про контроль над озброєннями, роззброюванні, мірах зміцнення довіри й безпеки; організація регулярних консультацій і інтенсивного співробітництва в сфері безпеки; сприяння обмеженню ризику виникнення конфліктів

15 грудня 1992 р. була підписана Угода про арбітражне й світове судочинство в рамках НБСЄ.

На зустрічі глав держав і правительств держав - учасників ОБСЄ в Лісабоні в грудні 1996 р. була прийнята Декларація по моделі загальної всеосяжної безпеки для Європи XXI століття (Лісабонська декларація), у якій відзначається, що «ОБСЄ відіграє центральну роль у досягненні нашої мети - єдиного простору безпеки» (п. 4). У даному документі також відзначається необхідність розробки Хартії європейської безпеки, що могла б служити потребам народів Європи в новому сторіччі

Таким чином, у рамках ОБСЄ створена багаторівнева система підтримки миру й безпеки. Завдання полягає в забезпеченні злагодженої й ефективної роботи її компонентів

Устав СНД, на відміну від Угоди про створення СНД 1991 р., містить Розділ III, присвячений колективній безпеці й військово-політичному співробітництву держав-членів (ст.ст. 11-15). Так, у ст. 11 говориться: « Держави-Члени проводять погоджену політику в області міжнародної безпеки, роззброювання й контролю над озброєннями, будівництва збройних сил і підтримують безпека в Співдружності, у тому числі за допомогою військових спостерігачів і колективних сил по підтримці миру»1. В Уставі СНД також передбачається механізм взаємних консультацій у зв'язку з погрозою суверенітету якої-небудь держави-члена, використання миротворчих операцій або колективних збройних сил у відповідності зі ст. 51 Уставу ООН. Конкретні питання військово-політичного співробітництва держав - членів СНД регулюються спеціальними угодами. Однак ефективність механізмів по забезпеченню колективної безпеки в рамках СНД невисока