58. Виконавчі органи Франції

У П’ятій республіці до числа органів центральної виконавчої влади відносяться Президент республіки і уряд. Ці два органа не є зовсім відокремленими один від одного. Президент республіки займає вершину в ієрархії державних органів.

Президент практично знизу доверху формує виконавчу владу. Він призначає міністрів, всіх вищих чиновників ,тільки дрібні державні службовці призначаються декретами міністрів. Президент - голова Збройних сил, він головує у вищих зборах та комітетах національної оборони. В області міжнародних відносин Президент заключає і ратифікує міжнародні договори, за виключенням тих, які вимагають обов’язкової ратифікації парламента. В судовій області Президент володіє традиційним правом глави держави - правом помилування. Президент знаходиться на вершині судової влади, являючись гарантом її незалежності (ст.64 конституції).

Президенту допомагає в його діяльності особовий апарат, який досягає декількох сот чоловік. У склад апарату входять кабінет, генеральний секретаріат, військовий штаб, декілька чиновників для особливих доручень. Всі співробітники цих служб призначаються особисто Президентом.

Уряд - колегіальний орган, до складу якого входять прем’єр-міністр і міністри. У відповідності до конституції розрізняють: Раду міністрів - збори міністрів під головуванням Президента республіки, і кабінет міністрів - збори міністрів під головуванням прем’єр-міністра. Уряд призначається слідуючим чином: Президент республіки підбирає кандидатуру на пост прем’єр-міністра і призначає його. Останній підбирає міністрів і представляє Президенту, який їх призначає. При виборі кандидата на пост прем’єр-міністра Президент володіє значною свободою. Це його особисте право. Важливо лише те, щоб при голосуванні на Національних зборах прем’єр-міністру не було відмовлено у довір’ї.

Повноваження уряду діляться на здійснювані ним колегіально і на здійснювані особисто прем’єр-міністром. Нововведенням стало утвердження інституту несумісності посади члена уряду з наявністю парламентського мандата, з будь-якою посадою професіонального представництва загальнонаціонального характеру, а також з будь-якою державною службою чи професіональною діяльністю.

Особлива роль в уряді належить прем’єр-міністру. Він координує роботу міністерств, контролює її, дає вказівки про складання важливих актів ( бюджет, економічні плани, ін.). Він головує в між міністерських комітетах, може головувати і в раді міністрів. Прем’єр-міністр несе відповідальність за національну оборону, “забезпечує виконання законів” (ст.21 конституції), здійснює регламентовану владу і видає декрети, які не розглядаються на Раді міністрів.

Парламент складається з двох палат: нижньої - Національних зборів і верхньої - Сенату. Парламент збирається на одну сесію в рік, вона відкривається в перший робочий день жовтня і закінчується в останній робочий день червня. Причому число днів, на протязі яких палати можуть засідати, не повинно перевищувати ста двадцяти. Для організації роботи кожна палата створює бюро. Голова Сенату у випадку вакантності поста Президента республіки тимчасово виконує його обов’язки, кожний головуючий призначає по три члени в Конституційну раду, визначає межу відповідальності та недоторканості, і індемнітет, тобто надання члену парламенту матеріальних можливостей для забезпечення його занять.

Функції французького парламенту по формі мало чим відрізняються від функцій центральних представницьких органів інших зарубіжних країн. Вони діляться на законодавчі, економічні, контрольні, судові і зовнішньополітичні. Законодавча функція полягає в прийнятті простих законів, органічних законів і в прийнятті законів, змінюючи конституцію.

Економічні повноваження парламенту включають перш за все прийняття економічних планів розвитку народного господарства, контроль за їх реалізацією, контроль за націоналізованим сектором економіки, прийняття фінансових законів і законів про виконання бюджету, прийняття виправляючи фінансових законів, які змінюють закон про річний бюджет. Парламент, однак, не здійснює великого впливу на долю державного бюджету, основну роль в його прийнятті відіграє уряд.

Законодавча ініціатива належить прем’єр-міністру і парламентаріям. Президент республіки формально правом такої ініціативи не володіє. З контрольними повноваженнями парламенту пов’язане право петицій і діяльність парламентського посередника. Право петицій полягає в тому, що різного роду звернення направляються головам палат. Петиції також можуть передаватись членам парламенту, які роблять на полях напис і підписують її. Петиція, подана сукупністю людей в громадському місці, не може бути прийнята.

Зовнішньополітичні повноваження парламенту зводяться до двох: оголошенню війни і введенню військового стану в країні і до ратифікації міжнародних договорів.