Принцип незастосування сили або погрози силою.
Закріплення принципу незастосування сили або погрози силою також є характерною рисою сучасного міжнародного права, що відрізняє його від класичного міжнародного права. У період між двома світовими війнами вживали спроби по обмеженню застосування сили або її погроз у міжнародних відносинах.
Однак імперативна норма про заборону застосування сили або погрози силою була вперше сформульована в п. 4 ст. 2 Уставу ООН: «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силоміць або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим образом, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй».Надалі даний принцип міжнародного права був конкретизований у таких авторитетних міжнародних документах, як Декларація про принципи міжнародного права 1970 р., резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 г., Хельсинкский заключний акт НБСЄ 1975 р., Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силоміць або її застосування в міжнародних відносинах 1987 г.
Суть даного принципу полягає в наступному:
а) агресивна війна є злочином проти миру, що тягне відповідальність по міжнародному праву;
б) держави зобов'язані втримуватися від пропаганди агресивних воєн;
в) кожна держава зобов'язана втримуватися від погрози силоміць або її застосування з метою порушення державних кордонів іншої держави або як засіб дозволу міжнародних суперечок;
г) кожна держава зобов'язана утримуватися від погрози силоміць або її застосування з метою порушення міжнародних демаркаційних ліній;
д) держави зобов'язані втримуватися від актів репрессалий, пов'язаних із застосуванням сили;
е) кожна держава зобов'язана втримуватися від яких-небудь насильницьких дій, що позбавляють народи їхнього права на самовизначення, волю й незалежність;
ж) кожна держава зобов'язана втримуватися від організації або заохочення організації іррегулярних сил або збройних банд, у тому числі найманців, для вторгнення на територію іншої держави;
з) кожна держава зобов'язана втримуватися від організації, підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або терористичних актів в іншій державі
У резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 р.
дається перелік актів (не вичерпний), квалифицируемых як агресія. До них ставиться застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим образом, несумісним з Уставом ООН. У відповідності зі ст. 39 Уставу ООН єдиний орган, що має право кваліфікувати конкретний збройний напад як агресію, є Рада Безпеки ООН. У цьому плані виглядає не зовсім логічним положення п. 19 ст. 106 Конституції України, відповідно до якого Президент України «вносить у Верховну Раду України подання про оголошення стану війни й приймає рішення про використання Збройних Сил України у випадку збройної агресії проти України». Із цього положення треба, що Президент України сам визначає конкретні випадки агресії проти України й приймає на цій основі рішення про використання Збройних Сил України. Хоча по міжнародному праву прерогативою по визначенню актів агресії володіє тільки Рада Безпеки ООН, цей же орган правочинний ухвалювати рішення щодо того, які міри варто почати у відповідності зі ст.ст. 41 і 42 Уставу ООН для відновлення міжнародного миру й безпеки. Крім того, формулювання «збройна агресія» також викликає сумніву, оскільки у визначенні агресії 1974 р. вказується, що агресією є застосування збройної сили з метою, несумісних з Уставом ООН, тобто неозброєної агресії не буваєДоречно порушити питання: «А чи існують якісь ситуації, коли застосування сили відповідно до діючого міжнародного права буде виправданим і законним?». У сучасному міжнародному праві вважається правомірним використовувати збройну силу для індивідуальної або колективної самооборони у випадку збройного нападу на яку-небудь державу доти, поки Рада Безпеки не прийме мер, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки (ст. 51 Уставу ООН).
У відповідності зі ст. 42 Уставу ООН Рада Безпеки ООН має право ухвалити рішення щодо застосуванні збройної сили для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки, якщо міри, передбачені в ст. 41 (повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо або інших засобів повідомлень, а також розрив дипломатичних відносин), виявилися недостатніми
У зазначених випадках держави мають право на використання сили для досягнення головної мети ООН - підтримки міжнародного миру й безпеки. Але ці випадки скоріше виглядають виключенням із загального правила неприпустимості застосування сили або погрози силоміць.
Еще по теме Принцип незастосування сили або погрози силою.:
- 24.Зміст принципу незастосування сили чи погрози силою та особл його прояву в МЕП.
- 20. Пр-п заборони застос-ня сили або загрози силою.
- Погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали (ст. 266).
- Стаття 266. Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали
- Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345).
- Погроза або насильство щодо начальника (ст. 405).
- Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника
- Iн.) або погрози застосування насильства. За ч. I ст. 155 КК України дiяння квалiфiкуються при
- Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346).
- Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу
- Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи