Принцип мирного дозволу суперечок
Однієї з новел сучасного міжнародного права є принцип мирного дозволу суперечок між державами. Класичне міжнародне право не знало такого принципу, тому війна вважалася правомірним засобом досягнення цілей зовнішньої політики держав, хоча певні кроки по впровадженню норми про мирний дозвіл суперечок були зроблені міжнародним співтовариством ще наприкінці XIX - початку XX вв.
Так, у ст. 2 Гаазької конвенції про мирний дозвіл міжнародних зіткнень 1907 р. говорилося про те, що, державам «перш ніж удатися до зброї», треба «звертатися, наскільки дозволяють обставини», до мирних засобів - добрим послугам і посередництвуСтатут Ліги Націй закріпив положення про обов'язковий обіг держав до мирних засобів дозволу суперечок, «здатних спричинити розрив». Разом з тим у цьому документі війна не виключалася повністю із засобів державної політики
Значний крок у формуванні розглянутого принципу був зроблений в 1928 р. висновком багатосторонньої угоди - Паризького договору про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакт Бриана-Келлога). Пакт проголошував норму про відмову від війни як засобу врегулювання міжнародних суперечок і як знаряддя національної політики, а також визнавав необхідним дозволяти будь-які суперечки мирними засобами
Однак принцип мирного дозволу суперечок у якості такого був уперше закріплений у п. 3 ст. 2 Уставу ООН: «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй дозволяють свої міжнародні суперечки мирними засобами в такий спосіб, щоб не піддавати погрозі міжнародний мир і безпека й справедливість». Згодом цей принцип був підтверджений в уставах і документах регіональних організацій (Ліги арабських держав, Організації американських держав, Организации африканські єдності, Організації по безпеці й співробітництву в Європі й ін.), у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, зокрема в Декларації про принципи міжнародного права 1970 г.
Суть даного принципу зводиться до обов'язку держав дозволяти будь-які міжнародні суперечки, що загрожують міжнародному миру й не загрозливі йому, глобальні й регіональні, життєво важливі й другорядні, винятково мирними засобами.
Процедура й конкретні засоби мирного дозволу міжнародних суперечок відповідно до Уставу ООН залишаються на розсуд держав. Найбільше часто держави прибігають до дипломатичних переговорів з метою дозволити міжнародна суперечка. Якщо не вдається дозволити міжнародна суперечка одним засобом, то варто використовувати інше (або інші). Зокрема, міжнародні судові й арбітражні органи й регіональні організації можуть залучатися для дозволу міжнародних суперечок. Так, у рамках ОБСЄ є певна нормативна база для мирного дозволу міжнародних суперечок - Конвенція по примиренню й арбітражу 1992 р. Дана Конвенція передбачає такі примирливі механізми, як Примирлива комісія, Арбітражний трибунал для розгляду суперечок і Суд по примиренню й арбітражу. Більше того, у цьому документі втримується великий перелік обов'язкових і факультативних процедур, що підлягають вибору сторонами, що сперечаються, для дозволу конкретної міжнародної суперечки з обліком його специфіки