§6. Встановлення групової належності — частковий метод науки криміналістики

Встановлення групової належності — це часткова криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість об'єктів і на цій основі відносити їх до класу, виду, роду чи групи.

Аналогічний процес встановлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми,— сипких, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На основі схожості порівнюваних властивостей речовин, які не мають сталої зовнішньої форми,— сипких, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На основі схожості порівнюваних властивостей речовин, що не мають сталої зовнішньої форми, робиться висновок про віднесення їх до конкретної класифікаційної групи. Наприклад, знайдений у злочинця невідомий порошок є гексахлораном і відноситься до класу отруйних речовин.

Таким чином, в основі процедури встановлення групової належності лежить той чи інший метод порівняння ознак та властивостей об'єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об'єкті-носії відображень, при цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової належності. Внаслідок цього за аналогією з відомими поняттями "ідентифікація" та "класифікація", суттю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацісю.

Об’єкти групофікації. Групофікація — це часткова криміналістична теорія, практична реалізація якої зводиться до встановлення загального (схожого) в двох порівнюваних об'єктах. Останні можуть бути: а) індивідуально визначені предмети, які мають сталу зовнішню форму, котра дозволяє ототожнювати ціле; б) предмети- речовини (сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями — внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду, класу. В процесі групофікації як перші, так і другі виступають носіями ознак та властивостей цілого і називаються відображаючими об'єктами.

Відображуваний об'єкт у процесі групофікації — це те, що було

розділено, розчленовано (зруйновано) на частини внаслідок події злочину і в даний час не існує, а лише уявляється як суб'єктивний образ, цілого, яке існувало раніше.

Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження встановлення тотожності або групової належності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність границь (країв) на розчленованих об'єктах, то дослідження, як правило, закінчується висновком про тотожність розчленованого цілого. Наприклад, шматок фарного скла, який було знайдено на місці події, і шматки скла, що залишились у фарі автомашини гр. Р., до розчленування складали одне ціле. Якщо ж порівнювані розчленовані об'єкти не зберегли конформності границь (лінії розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку — шматок фарного скла, знайдений на місці події, і шматки фарного скла, що знаходились у фарі автомашини гр. Р., за фізико-хімічними властивостями однорідні.

При групофікації речовин порівнянню підлягають конкретні маси та об'єми речовин, котрі не мають зовнішніх стійких ознак форми. Встановлені схожі властивості дозволяють сформувати сукупність, достатню лише для висновку про належність речовин до одного класу, роду, виду або будь-якої малої групи. Але це завжди будуть дві порції речовини, які раніше (імовірно) складали одне ціле.

Ось чому відображуваний об'єкт у криміналістиці інколи називають загальним джерелом походження.

Групофікація як стадія ідентифікації. Подальший розвиток теорії встановлення групової належності дозволив інтерпретувати її, з одного боку, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого — як самостійний метод дослідження для віднесення об'єкта до класу, роду, виду чи більш вузької групи.

Ідентифікація — це стадійний процес дослідження, що включає виділення загального із окремого. Так, починаючи порівнювальне дослідження відбитків пальців рук, насамперед, їх групують за типами візерунків на дуги, петлі та завитки. Потім кожну групу ділять на більш вузькі за обсягом підгрупи за якою-небудь заданою сукупністю ознак, а з отриманою підгрупою роблять те ж саме, і так доти, доки не звузять її до двох об'єктів, ідентифікуюче поле кожного з яких містить неповторну сукупність ознак. Таким чином, процес пізнання конкретного здійснюється через вичленення із загального. Звідси, групофікація завжди є першою стадією ідентифікації об'єктів, щодо яких принципово можливе встановлення тотожності.

Встановлення тотожності методом криміналістичної іден

тифікації не завжди можливе внаслідок неповноти відображення. В таких випадках процес ідентифікації закінчується стадією гру- 96

пофікації. Наприклад, на місці убивства знайдені нечіткі сліди взуття. Експертиза встановила, що сліди, залишені новим чоловічим взуттям, певного розміру, наприклад, 27, з малюнком на підошві "в ялинку". Тим самим визначені вид та група взуття, серед яких слід шукати необхідні. Якщо підозрюваний носить взуття 27 розміру, причому на підошвах є малюнок "у ялинку", то це не означає що слід на місці злочину залишив саме він.

У викладеному вище процес криміналістичної ідентифікації закінчився встановленням тільки групової належності. Тому поняття "групова належність" у даному випадку означає логічну форму висновку ідентифікаційного процесу. Прикладом останнього є дослідження холодної зброї та інших невідомих предметів, коли потрібно встановити: чи є досліджуваний предмет холодною чи вогнепальною зброєю? Тут визнання ножа фінським є встановлення його групової належності, тобто першою стадією ідентифікації.

Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується для дослідження сипких, рідких та газоподібних об'єктів, щодо яких встановлення тотожності за допомогою криміналістичної ідентифікації неможливо, оскільки ці об'єкти не мають сталої зовнішньої форми.

Розглянемо це на прикладі. З складу підприємства викрали кілька мішків пшениці. У підозрюваного виявлено два мішки пшениці. Експерт, порівнюючи зразки пшениці які були на складі підприємства із зразками вилученими у підозрюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного сорту і виду, одного року врожаю, мають однакову схожість, засміченість тощо. На основі збіжних властивостей він дійшов висновку, що порівнювальні зразки однакові і відносяться до сорту пшениці "Миронівська 808", тобто встановив клас (злакові), рід (пшениця) та вид "Миронівська 808". Дослідження зразків зерна можна було б продовжити і встановити ще декілька збіжних властивостей, розроблених методикою судово-біологічної експертизи, тобто досягти трохи більшої схожості, але не тотожності.

Аналогічним є процес дослідження рідких та газоподібних речовин. Скажімо, встановлення групової належності крові за двома плямами, визначення сорту вина дегустатором тощо. Тут встановлюється не конкретна порція речовини, а тільки чи належить вона до певного виду, роду, класу, раніше відомому і визначеному сукупністю властивостей та ознак.

Тому встановлення групової належності сипких, рідких та газо-

подібних об'єктів — це процес групофікації, який являє собою самостійний частковий метод науки криміналістики.

Встановлення групової належності об'єктів, котрі мають сталу зовнішню форму, є процесом криміналістичної ідентифікації, яка закінчується її першою стадією. Така двоєдина інтерпретація групофікації уявляється найбільш обгрунтованою і такою, що

відповідає логіці пізнання взагалі.

Поняття встановлення джерела походження. Поняття "джерело походження" і методика його встановлення були запропоновані В. С. Мітрічевим. Джерело походження він інтерпретував дуже широко, маючи на увазі будь-яке матеріальне тіло, яке внаслідок певних причин може відтворювати інші об'єкти, котрі відображають ознаки і властивості джерела. Звідси в науковій літературі розрізняють три види джерела походження: 1) конкретний предмет; 2) сукупність конкретних предметів і 3) визначена маса речовини. Причиною утворення предметів, які походять від одного джерела, є взаємодія у процесі життєдіяльності або у разі злочину.

Джерело як конкретний предмет, який має сталу зовнішню форму, відображає свої ознаки шляхом копіювання та ділення цілого на частини. В трасологічному плані це слідоутворюючий об'єкт.

Джерело як сукупність конкретних предметів є обмеженою масою однорідних або однотипних предметів, приміром, ящик цвяхів, коробка скріпок, пачка грошових асигнацій тощо. Якщо під час злочину такі сукупності предметів виявляються розосередженими, то, порівнюючи їх між собою і встановивши однакові ознаки, роблять висновок, що всі вони походять з одного джерела, допустимо, з конкретного ящика цвяхів, що був у підозрюваного.

Джерело як визначена маса речовини — це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які при діленні на частини утворюють конкретні порції зерна, піску, муки, рідини, котрі відображають властивості цілого, іншими словами джерела походження. Джерелом походження плям крові, залишених на одязі жертви або предметах обстановки є людина; порція масла з картера конкретної автомашини є джерелом походження крапель масла на стоянці автомашини; грунт з місця події є джерелом походження часток грунту на взутті та одязі підозрюваного.

Проведений аналіз поняття джерела загального походження свідчить, що джерело — це раніше існуючий ототожнюваний об'єкт, а розрізнені предмети (частки) — не інакше як ототожнюючі об'єкти, яких може бути скільки завгодно. Якщо джерелом вважати конкретний верстат, устаткування, на якому виробляються однорідні предмети (ґудзики, скріпки, формоване взуття тощо), то верстат — це об'єкт, який підлягає ідентифікації, а продукція, яка виробляється на ньому, є ідентифікуючим об'єктом. Тому встанов- 98

лення загального джерела походження відносно предметів із сталою зовнішньою формою — це ідентифікація, а щодо сипких, рідких та газоподібних речовин — групофікація.