§5. Сліди локомоційних навичок людини

Локомоція (від лат. locus — місце, motio — рух) — це різні рухи людини, пов'язані з переміщенням її тіла у просторі. До локомоційних рухів відносять ходу, плавання, біг, координацію людини у просторі.

Локомоційні рухи вже давно викликали увагу криміналістів, оскільки їхні сліди несуть певну інформацію про особисті властивості людини. Їх не можна ототожнювати зі слідами ніг, що вивчаються трасологією і слідознавством, що відображають форму, розмір і розміщення зовнішніх ознак слідоутворюючих об'єктів (боса нога, взуття).

Локомоційні рухи, матеріально відображені у слідах, безпосередньо спостерігати не можна, тому що вони динамічні і спри маються лише у русі. Тому локомоційний слід — це відображення внутрішньої властивості людини, він існує тільки в процесі переміщення тіла у просторі (ходіння, біг, будь-яка діяльність), і саме тоді його можна спостерігати і зафіксувати.

Зараз у теорії і практиці криміналістики досліджують, а в практиці використовують тільки сліди ходи, бігу, які залишаються на місці вчинення злочину при переміщенні тіла людини в просторі. Механізм ходи досить складний, а його фундамент складають динамічні навички, зумовлені психічною діяльністю людини, його вищою нервовою системою і закономірностями механіки руху тіл. У спеціальній літературі, розглядаючи механіку руху людини при ході, розпізнають шість фаз. Розглянемо їх, оскільки вони впливають на утворення слідів ніг.

Перша фаза — стопа ноги викидається вперед і, опускаючись на п'ятку, стикається з опорою, на яку поступово переноситься центр ваги всього тіла. Потім стопа починає робити обертальні рухи від п'ятки до носка — перекатування стопи, останнє зберігається у двох наступних фазах.

Друга фаза — стопа, продовжуючи перекатування всією поверхнею, входить в контакт з опорою. Центр ваги тіла поступово переміщується в носок.

Третя фаза — при перекатуванні і зміщенні центру ваги до носка, п'ятка поступово піднімається вверх і відділяється від опори. Оскільки тепер носок повністю ввійшов у контакт з опорою і вся вага тіла перемістилася на нього, а п'ятка припіднята, в цей момент виникає поштовх. Якщо опорою є м'який грунт (пісок, сніг) то в носку сліду утворюються зрушення фунту назад.

Четверта фаза — після поштовху стопа відділяється від опори і піднімається вверх. В цей час друга нога робить третю фазу руху і центр ваги тіла переноситься на неї, все тіло зміщується у бік, наприклад, правої ноги, якщо рух почався з лівої.

П’ята фаза — піднята нога знаходиться у вільному стані і робить маятникоподібні рухи, відповідно виносячи вперед корпус тіла, що схиляється і рухається вперед.

Шоста фаза — піднята нога, зробивши маятникоподібні рухи, опускається п'яткою стопи на опору і цикл повторюється знову, тобто людина перемістила своє тіло на крок вперед. Такий механізм ходи.

Механізм локомоційних рухів при ході і слідоутворення пояснюють появу поглиблення у п'ятці і носку сліду, зменшення довжини сліду внаслідок зрушення грунту в носочній частині;

дозволяють відрізнити сліди людини, яка біжить, від спокійної ходи або руху з вантажем. З позиції механіки хода являє собою поштовхоподібний рух, що виконується перемінно то правою, то лівою ногою. Тому корпус тіла розхитується з боку в бік, що складає одну з ознак ходи.

Локомоційні рухи, що виявляються при ходьбі, бігу та орієнтуванні у просторі, тобто збереження вертикального положення, мають навичкову природу. І. П. Павлов з цього приводу 246

зазначав: "... Ми знаємо, що стояння і ходьба, і взагалі зрівноваження тіла у просторі — рефлекси".

Для вивчення локомоційних рухів, що матеріалізовані у слідах ніг, необхідно знати їх ознаки.

Ознаки локомоційних рухів, відображені в слідах ніг, утворюють поняття "ознаки ходи". Ходу та її ознаки можна вивчати органолептичне або фіксувати технічними засобами в момент злочинної діяльності людини, а також за матеріальними слідами ніг, які залишаються на місці злочинної діяльності (місця події) шляхом застосування технічних вимірювальних засобів і методів.

Хода як механічний поштовхоподібний рух характеризується:

а) розмахом руху ніг, тобто довжиною кроку правої і лівої ноги;

б) поперечним положенням ніг, що відбивається у ширині кроку;

в) поворотом стопи навколо вертикальної осі ноги, що відбивається у вигляді кута розвороту стопи. Метричні параметри цих рухів являють ознаки локомоційних рухів.

Для визначення метричних параметрів ознак ходи (локо- моційних рухів) на місці події вибирають доріжку слідів не менше 4—5 пар слідів і проводять вимірювання. Доріжка слідів повинна бути сфотографована способом лінійної панорами при вертикальному положенні фотоапарата з висоти не менше 1,5 м (на такому панорамному знімку найбільш точно можна буде виміряти всі ознаки ходи) (мал. 49). У криміналістиці запропоновано два методи вимірювання локо- моційних ознак — чеський і російський.

Розглянемо кожний з них окремо.

Згідно з рекомендаціями чеських кри

міналістів, насамперед треба накреслити дві лінії, які з'єднують внутрішні точки п'яток лівих і правих слідів (мал. 49 — пунктирні лінії). Відстань між цими лініями вимірюють і інтерпретують як ширину кроку (мал. 49,

А), потім через нижні точки п'яток слідів проводять прямі лінії і по перпендикуляру до них визначають довжину правого (Б) і лівого кроку (В). Вісь сліду проводять по

внутрішньому краю сліду і вимірюють кут

правого (ІЗ) і лівого (а) розвороту ступні (мал.

(мал. 49).

Російська система вимірювань Мал. 49 локомоційних ознак більш проста і, на нашу думку, більш точна. Для вимірювання через центри п'яток (білі точки на мал. 50) однойменних слідів креслять орієнтуючі лінії (пунктирні на схемі), а на місці події натягують шпагат. Потім центри п'яток поєднують прямими. Відстань між орієнтуючими (пунктирними) лініями ВЗ, ІК) вимірюють і вважають за ширину кроку. Відстань по прямій від сліду до правого (АБ) є довжина правого кроку, а відстань (БВ, ГД, ЕЖ) — довжиною лівого кроку. Для вимірювання розвороту ступні правої і лівої ноги через середину сліду проводять вісь і вимірюють у градусах кут розвороту правої стопи (а) і кут розвороту лівої стопи (β) (мал 50). У російській системі вимірювань доцільно через середину між орієнтуючими пунктирними лініями проводити лінію спрямування руху (МН), а ламану лінію, що з'єднує п'ятки слідів (А, Б, В, Г, Д, Е, Ж) іменувати лінією ходьби або лінією ходи. Ламаність лінії ходи свідчить про численні особливості локомоційних рухів при ходьбі.

Розглянута система визначення метричних величин ознак локомоційних рухів використовується в практиці і наводиться у навчальній літературі з криміналістики.