§4. Сліди навичок письма

Суб'єктивний образ (слід пам'яті) — це психічне відображення, що являє собою акт вищої нервової діяльності. Він не доступний сторонньому спостерігачеві і може бути розкритий тільки через вільне волевиявлення його джерела, за допомогою рухомих (локо- моційних) навичок при усній мові, письмі, жестикуляції, міміці, пантоміміці.

Письмо — це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів. У цьому плані письмо є спосіб фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як спосіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей.

Письмо має дві грані — змістову (семантичну), яка називається письмовою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів — почерк.

Письмова мова — це змістове значення написаного на матеріальному носії (папір, дерево) мовними засобами, які використовуються для його відображення (літерне, цифрове, знакове, символічне письмо).

Почерк — це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, літер. Почерк, індивідуальна і динамічно стійка програма графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за P. C. Бєлкіним). Відповідним чином почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмова мова відображає інтелектуальну функцію письма.

Так, письмова мова — це відображення інтелектуальних навичок людини, а почерк — відображення рухових властивостей — навичок. Сформовані інтелектуальні навички (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі. Дійсно, основу навичок письма складає вчення І. П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навички письмової мови і почерку мають такі самі властивості, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності — динамічність, стійкість, автоматичність (автоматизо- ваність), варіативність та відображуваність, розгляду яких був присвячений попередній параграф.

Навички письмової мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встановлення деяких особистих властивостей людини.

Ознаки письмової мови. Ознаки письмової мови являють відображення в письмі інтелектуальних навичок людини. Іноді їх поділяють на загальні та часткові. До загальних відносять лексико-фразе- ологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до часткових — стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів (за Р. C. Бєлкіним). І. Ф. Крилов до числа загальних ознак письмової мови відносить: рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових — розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонів та ін.

Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М. П. Яблоков, Л. Є. Ароцкер, І. Ф. Пантелеев), виділяючи при цьому три групи ознак: граматичні, лексичні, стилістичні.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) являють особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбувається в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набувають форми сталої навички, що добре відбивається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів відносять лексику або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок. Словниковий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мови). Словниковий запас говорить про ерудицію, начитаність людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону. Щодо архаїзмів — слів або зворотів застарілих, то їх вживають здебільшого старі люди або ж з іронією.

Фразеологічні ознаки лексики — це стале поєднання слів, що означає єдине поняття, наприклад, "закон набуває сили", "багато галасу даремно", "катюзі по заслузі" та ін., які характерні для певного середовища, професії.

Образно-виражальні засоби мови належить сприймати як вживання в переносному значенні речень, зворотів, слів (метафор, гіпербол, іронії, порівнянь), а також стилістичних фігур (риторичні запитання, антитези, градації та інші мовні прийоми). Ступінь володіння образно-виражальними засобами дозволяє судити про професійну належність особи, яка писала, до певної групи.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладення думки, що зафіксована в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів у відповідності до функціонального призначення мови. Розпізнають такі основні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-

документальний, літературно-художній, жаргонний, розмовний та ін.

За ознаками письмової мови можна встановити стать, вік, національність, місце проживання, професії та інші характерні ознаки особи. Вони відіграють значну роль при складанні розшукових орієнтировок для розшуку злочинця, до того ж використовуються для ідентифікації.

Письмова мова та її ознаки — є об'єкт авторознавчого дослідження під час авторознавчої експертизи для встановлення автора, тобто особи, думки якої передані в письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навички, а виконавець — рухові. Звідси, автора можна встановити як за ознаками письмової мови, так і за ознаками почерку, а виконавця — тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Ознака в криміналістичному розумінні — це зовнішня вираженість внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк являє систему рухових навичок, що використовуються при графічному відображенні думок (слідів пам'яті) на матеріальному носії, остільки ознаку почерку допустимо інтерпретувати як матеріальне відображення особливостей рухових навичок у рукописі.

Загальні ознаки характеризують почерк в цілому. До них відносять:

1. Виробленість — технічна пристосованість до швидкого письма. За виробленістю почерк може бути виробленим, мало- виробленим і невиробленим. У виробленому почерку, з одного боку, спостерігається варіативність виконання літер, слів, а з іншого сталість рухів при високому ступені автоматизації.

2. Тип почерку характеризує загальну будову. Він буває простим (близьким до "навчального"), спрощеним і вигадливим. Спрощені почерки, як правило, характеризуються швидким темпом і малою розбірністю (почерк лікарів). Для вигадливого почерку характерне ускладнене виконання літер, частіше присутність надрядкових і підрядкових різних графічних елементів, розчерків у кінці слів.

3. Загальні напрями почерку представляють спрямування руху приладу, що пише, лівоокружного або правоокружного. Іноді зустрічається кутастість у рухах і в цьому разі почерк називають кутастим.

4. Розмір почерку характеризує його висоту: дрібний (до 2 мм), середній (2—5 мм), великий (5 мм і більше).

5. Нахил почерку буває правонахилений, лівонахилений і прямий. Правонахилений почерк російських прописів має нахил 70°.

6. Розгін почерку характеризує співвідношення висоти літер до їхньої ширини. Якщо ширина більша за висоту, тоді почерк має великий розгін, його називають розмашистим; при однаковій висоті і ширині літер — почерк середнього розгону; якщо висота більша від ширини літер, то почерк має малий розгін і називається стиснутим, убористим.

7. Ступінь зв'язаності почерку характеризує кількість знаків (літер), що виконуються без відриву пера (пишучого приладу) від паперу, тобто кількістю зв'язаних літер. Почерк за ступенем зв'язаності буває відривистим (кожна буква виконана окремо). Якщо зв'язано 2—3 літери, то почерк середньої зв'язаності. При з'єднанні більше трьох літер почерк вважають зв'язаним (мал. 46).

Часткові ознаки почерку у спеціальній літературі визначають як особливості виконання окремих письмових знаків з точки зору відхилення їх від типових російських прописів, з яких починається оволодівання технікою письма в школі.

Письмовий знак — літера переважно виконується декількома рухами, які є її конструктивними елементами. Поєднані елементи в одне ціле утворюють літери і знаки.

Конструктивні елементи письмових знаків: штрихи (прямі і непрямі), овали, напівовали, петлі (мал. 47, а; б; в). Для описання почерку літера- знак досліджуються як ціле і поеле- ментно. Передусім у літері виділяється кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. При цьому в конструкції літери розпізнають: центральну частину

(власне літеру), надрядкову і підрядкову (мал. 47, 1; 2; 3), а в елементах — початок і закінчення рухів (мал. 47, 4; 5), форму елемента — пряма, хвиляста (мал. 47, б; 7), напівовал, овал, петля (мал.

47, 8; 9; 10), форму і направлення руху в елементі, спосіб їх з'єднання і відносне розташування.

Вся багаторазовість рухів, що відображають навички конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують нeoднакoвo._Так,

І. Ф. Пантелеев розрізняє чотири групи часткових ознак: 1) направлення рухів; 2) зв'язаність письмових знаків; 3) співвідношення письмових знаків та їх елементів; 4) Розташування точок_початку і

закінчення рухів, представник Санкт-Петербурзької школи

Д. У. Бабаєва запропонувала шість класифікаційних груп: 1) форма руху; 2) напрямок рухів; 3) протяжність рухів; 4) ступінь звяза- ності руху; 5) кількість рухів; 6) послідовність рухів. Зрештою, остання класифікація М. П. Яблокова, який поділяє концепцію В. Ф. Орлової, часткові ознаки розділяє на сім груп. Зіставлення їх з названими вище свідчить, що всі вони відрізняються тільки за обсягом груп. Тому далі розглядатиметься більш детальна класифікація Орлової — Яблокова, якою користуються в більшості експертних закладів при проведенні почеркознавчих експертиз. Класифікація складається з таких груп часткових ознак.

1. Форма руху характеризує письмовий знак в цілому і окремо кожний його елемент. Розпізнають спрощену і ускладнену форми руху (мал.

2. Напрямок руху пишучого приладу може бути правоокружне (за годинниковою стрілкою) і лівоокружне (проти годинникової стрілки), привідне і відвідне. Точка початку привідного руху знаходиться зверху, а відвідного знизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента і таким чином з'єднанням з початком наступного елемента (мал. 48, б).

3. Тривалість руху — це характеристика розмірності руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знаку в цілому (мал. 48, 7). Тривалість руху не можна виміряти лінійкою, а вона оцінюється "на око” відносно величини основної частини знаку.

4. Кількість рухів характеризує наявність у літері або елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції

письмового знаку. Так, у літері "Г" зменшення довжини

початкового штриху, а у літері "Т" — заключного. У літері "Б" та "Д" — збільшення рухів, що у конструкції не обов'язкові, зайві, збільшена тривалість руху при виконанні овалів та напівовалів.

5. Безперервність рухів як часткова ознака характеризує спосіб

з'єднання елементів у письмовому знаці, він залежить від частоти відриву пишучого приладу від паперу. Існує злите та інтервальне з'єднання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента

переходить в початок наступного, то таке з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриху) утворюється перерив у русі для початку наступного елемента, то в штриху утворюється перерив (мал. 48, 8.) Таке з'єднання називають інтервальним (за 3. Е. Шимановою). Якщо розриви утворюються між літерами, то такий почерк називають незв'язаним, а виконання письмових знаків — уривистими рухами.

6. Послідовність рухів як часткова ознака має значення тоді, коли в стандартній конструкції знака визначена послідовність рухів. У випадку порушення такої послідовності виконання утворюється ознака, найчастіше як наслідок спрощеного виконання букви, наприклад, "Т", "Ж", "Н", "Ф" (мал. 48, 10).

7. Відносне розміщення рухів характеризують співвідношення крапок на початку і закінченні рухів, вигляд огинаючої верхньої крапки в літері й нижні крапки в слові і окремому знаці (мал. 48, 77). Відносне розміщення крапок на початку і закінченні руху може бути: верхнє, середнє і нижнє. Певне значення мають точки перетинання елементів у письмових знаках, їх розміщення в конструкції знаку носить стійкий навичковий характер.