Електоральні соціологічні дослідження як невід’ємна складова політичного маркетингу

Передумови існування політичного ринку. Етапи політичного маркетингу. Суб’єкти політичного маркетингу. Характеристики основних структурних елементів політичного маркетингу.

Політичний ринок: сутність, особливості сегментації.

Базові соціологічні дослідження передвиборчої ситуації. Соціологічне забезпечення виборчої кампанії. Основні компоненти електоральних досліджень.

Функції електоральних досліджень. Провідні напрямки здійснення соціологічних електоральних досліджень. Загальна характеристика різновидів електоральних досліджень. Провідні методи електоральних досліджень.

Під час політичних кампаній, а отже під час передвиборних перегонів, знання партійних програм, доктрин, поінформованість громадян не завжди визначають думку та лінію їх поведінки, особливо виборців. Так званий «клімат громадської думки», як правило, дуже важко змінюються за допомогою поширення знань, логічної та науково обґрунтованої інформації.

Однією з найважливіших складових політичного маркетингу є вивчення особливостей функціонування політичного ринку в певному суспільстві.

Основними передумовами існування політичного ринку, безумовно, є:

- об’єктивне існування політичної сфери і специфічної політичної діяльності;

- вільний, некомерційний політичний обмін результатами такої діяльності;

- конкуренція у політичній сфері.

У політичному маркетингу наявні всі основні атрибути класичного маркетингу товарів і послуг. Його процес, як вважає В. Полторак, охоплює три основні етапи:

- дослідження політичного ринку, нагромадження інформації про нього, про політичний «товар», про потенційних і реальних його споживачів;

- політико-інженерну діяльність, тобто розробку різних проектів і технологій, завданням яких є регулювання політичного ринку;

- управління політичним маркетингом, тобто планування й реалізація системи підготовлених маркетингових заходів, контроль за їх здійсненням тощо.

Отже, використання в політиці маркетингового підходу викликає технологізацію процесу політичної діяльності. А. Соловйов, наприклад, називає технологізацію політичних процесів саме політичним маркетингом.

Якщо перейти безпосередньо до опису самого процесу реалізації політичного маркетингу, його акторів, то його досить точно стосовно політики дав П. Бурд’є. Він розглядає поле політики як ринок, на якому існує виробництво, попит і пропозиція продукту особливого сорту - політичних партій, програм, думок, позицій. Центральне поняття його соціології політики - політичне поле - є не що інше, як «місце, де в конкурентній боротьбі між агентами, які в неї втягуються, народжується політична продукція, проблеми, програми, аналізи, коментарі, концепції, події, з яких і мають вибирати звичайні громадяни, зведені до становища «споживачів», які тим більше ризикують пошитися в дурні, чим більше віддалені вони від місця виробництва».

Що ж стосується методології політичного маркетингу, то в її основі, як вважає багато вчених, лежить методологія так званого суспільного вибору (одне з відгалужень теорії раціонального вибору). Суть її така: політичний аналіз можна (можливо, і найдоцільніше) здійснювати завдяки вивченню поведінки індивідів, які розглядаються як раціональні та егоїстичні актори, що діють на політичному полі. Адже, як вважає К. Дж. Ерроу, насправді існують два способи реалізації колективного вибору: голосування, що використовується для прийняття рішень політичного характеру, і ринковий механізм, що використовується для прийняття рішень економічного характеру. Отже, теорія суспільного вибору ніби «переносить» економічний підхід і до політичної науки.

Як напрями, сфери дії політичного маркетингу виступають аж ніяк не тільки виборчі кампанії, хоча на їх прикладі сам процес суспільного вибору простежується найчіткіше. Політичний маркетинг використовується при плануванні та організації найрізноманітніших масових кампаній; при розробці й реалізації різних методів впливу на громадськість і громадську думку; в діяльності зі створення і забезпечення функціонування політичних партій та громадських організацій; при підготовці й організації політичних спеціальних подій (мітингів, презентацій, ювілеїв, прийомів, благодійних акцій тощо); в ході забезпечення ефективного функціонування політичних ЗМІ – теле- і радіокомпаній, журналів, газет, електронних видань; у ході політичного лобіювання та в інших напрямах діяльності державних, політичних і громадських організацій на політичному ринку.