МЕДИЦИНА ТІБЕТУ

Медицина Тібету складалася під впливом медицини Китаю та Індії. Географічне положення країни, розташованої в мало- приступних Гімалаях, ізольованість її внаслідок консерватизму соціального ладу, традиційність життєвого укладу — все це створило умови для збереження в монастирях цього краю протягом багатьох століть стародавніх писемних творів різних країн, зокрема й медичних, в їхніх перших виданнях.

Основним джерелом вивчення давньої медицини Тібету є трактат Джу-Джі («Сутність цілющого»). Його приписують лікареві Цо Жед-Шон-Ну, точні дати життя якого не встановлено. Проникнувши близько V ст. н. е. з Індії в Тібет, учення це було доповнене й систематизоване тут ламами (ченцями-лікаря- ми), які застосовували його, зокрема Ютогба Старшим (IX ст.) і Ютогба Молодшим (XI—XII ст.). Цей трактат перекладений з санскриту в IX ст. н. е. В ньому описано симптоми близько 400 захворювань. Лікарі в Тібеті навчалися при монастирях 10— 15 років. Навчання було суто схоластичним: треба було вивчити напам’ять цілі розділи з Джу-Джі. Найважчими для лікування вважались захворювання дітей і жінок: «Складніше вилікувати одну жінку, ніж десять чоловіків, і одну дитину, ніж десять жінок». Анатомія людини була відома лише в загальних рисах. Хірурги вміли робити ампутації, пунктувати живіт при водянці.

Найсильнішими тібетські лікарі були в лікарській терапії, найслабшими — в хірургії. Існував такий постулат: «Ми живемо у світі ліків. Немає в природі речовини, яку не можна було б використати як ліки, якщо дивитися на природу очима лікаря».

Помічено було дію камфори на серце, стрихніну як тонізуючого, папороті як глистогінного тощо. Сифіліс лікували ртуттю. Широко застосовувались органопрепарати, особливо панти — ростучі ріжки молодого плямистого оленя — як стимулятори. Рецепти тібетської медицини надзвичайно складні, в них входило іноді 50—60 складових частин.

Використовували з лікувальною метою багато рослин місцевої флори і лікувальні засоби Індії, Китаю.

Для підтримання здоров’я радили тривале перебування на свіжому повітрі, верхову їзду, полювання на звірів, купання в озерах та річках, «яке знищує поганий запах, зменшує слабкість тіла, сонливість, зайву повноту»; вважали, що довголіттю сприяє помірність в їжі, споживання кислого молока. Тібетська медицина широко застосовувалась у Монголії.