Поняття та критерії виміру ефективності правового виховання

Зв'язок процесу правового виховання з його кінцевим результатом, полягає у зміні рівня правової свідомості, правової культури, законослухняності, правомірної поведінки та соціально-правової активності.

Ефективність — найважливіший показник, що характеризує роль правового виховання у підвищенні рівня правової культури і правосвідомості населення, зміцнення законності і правопорядку.

Активно дослідженням цієї проблеми займався В. Головченко, який пропонує розглядати ефективність правового виховання у вузькому та широкому розумінні. Співвідношення між метою правового виховання і його результатом являє собою ефективність правового виховання у вузькому розумінні. У широкому розумінні — означає його спроможність реально, при найкращому використанні виховних засобів, у оптимальні терміни і з найменшими витратами позитивно впливати на засвоєння громадянами правових знань, їх переконання, мотиви і установки відповідно до потреб побудови держави, з певним рівнем правової свідомості населення.

Для дослідження ефективності процесу правового виховання необхідно визначити та мати певну кількість критеріїв або наявність відповідного масштабу, застосування якого надало б можливості дати правильну відповідь щодо застосування методів та форм правовиховного впливу.

Критерій «знання права» — це своєрідний запас правових знань про правові принципи, конкретні правові норми і законодавчі акти, з дією яких людина має справу найчастіше у професійній трудовій діяльності, побуті, громадському житті, сім'ї. Це своєрідний мінімум правових знань і уявлень, який потрібний людині для правильної орієнтації у складній системі правових відносин, для регулювання особистої поведінки і оцінки поведінки інших осіб, для виконання вимог закону.

Правові переконання — це винятково важливий, але такий, який важко спостерігати зовні критерій вихованості людини.

Наслідком правової переконаності є органічне поєднання набутих знань про державу та право, їх правильна оцінка і відповідні дії.

Критерій «правомірна поведінка» найбільш очевидний, бо ним оцінюється відповідність вчинків особи чинним правовим нормам, їх повсякденна поведінка.

Критерій «соціально-правова активність» має ряд специфічних показників, таких як участь у діяльності громадських формувань по боротьбі зі злочинністю; безумовне виконання юридичних обов'язків; активність щодо розширення кола правових знань; правове самовиховання.

Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як діяти за тих чи інших обставин. Це стан правосвідомості особистості, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права, а й розуміння необхідності виконувати правові приписи.

Правова освіченість — це наявність у особи сукупності правових та професійних знань, поглядів, переконань, правових установок тощо, які надають їй можливість правильно оцінити соціальну роль права як рівної міри свободи, справедливості, захисту її прав і законних інтересів.

Сутність правової освіченості полягає передусім у тому, що особа знає свої конституційні права та обов'язки і відповідно до цього обирає той чи інший варіант поведінки, який не суперечить закону та характеризує її реальну підготовленість і можливість діяти зі знанням справи.

Правові та професійні знання. Правові та професійні знання охоплюють знання положень, норм та принципів Конституції України, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Отже, застосування засобів, форм та методів правового виховання у правовиховному процесі має бути систематичним та системним, саме це надає можливість сподіватись на досягнення належного результату.

Застосування кожного конкретного засобу повинно бути підкріплено використанням доцільної форми та методу правового виховання, доповнювати та взаємозаміняти один одного.

Ефективність правового виховання є одним із компонентів його механізму, яка вимірюється співвідношенням досягнутого рівня правовиховної роботи і тією бажаною метою, яку ставили та досягли учасники правовиховного процесу.