РОКУ 1687 *

Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на козаков, але и настан духовний. Прийшовши до него, старшинакозацкаямусіли стояти, нІхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною палицею; также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою. A у церкві нігди не йшол дари брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; и ежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби ніґди священика не побачил, то собі за нещастя міл. A будучи сам попови- чом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. A здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем,— барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході c тими великими войсками на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму. Также и прошлой войни за своєю незич- ловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, ко- торих мало жаловал, а то для того, жебы его панство c синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи,— а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт ^х.

A священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба.

Того ж року, місяця юля... дня ¹, старшина козацкая, видячи, же в небитности гетманасвоеволя по городах почалася розширяти ^{[1065] [1066]}, просилибояринаГаліцина.жеби войску позволил волнимиголоса- ми обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. VL так у раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бившого ^[1067] асаулу войскового Івана Мазепу¹⁶⁵, роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской^[1068] и у войску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств послал ^{[1069] [1070]. И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у войску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих бунтовщиков унимали[1071], а ежели кому якая кривда от когоест, жебы правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же[1072] постановили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч инъдукти.}

Того ж часу новобраний ⁸ гетман Іван Мазепа послал своїх по- сланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало з Григоріем гетманенъком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских величеств и войску запорожскому, и о постановленію нового гетмана, даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и і'х совітников: Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, полковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого (сего убито), и инних, которих ^[1073] знаючи. Нащо войско так запорожское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, позволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву безчестно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши усі скарби и коні, що иликолвек міли^{[1074] [1075]. A c тоею відомостю и по Якова11 гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского, сотника мглинского c товариством, и мос- калей чотири человіка. И по припроваженю Григорія войско того ж часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало и близкіе по городах розойшлися *, бо великая нужа[1076] [1077] у москов- скомвойскубила:на килкадесят тисячвимерли,якуступалисполь кримских, многих хорих живих у ями загребали [1078].}

Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било вийти,— не дбаючи на тое, що нашй войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. A они, поганці, нетилкоза Кіевом тот бок спустошили ^{[1079] [1080], але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в неволю побрали и иних постинали.}

Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гетмана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Ядком водою Окоюв судні, в далніе городи на вічноемешканя ^[1081]-^e. A старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля бол- шой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. A маетности їх усіх трох, гетманскую и синов его, переписано било до скарбу царского ^1бв, а напотом велено срібро, шати ^[1082], чого незличоная річ была, жеби тое на потреби войсКовіе обернено ^[1083] било, усе тое зостало в Батурині. A жона бившого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх в безчестю зостали и в ненависти от людей.