§ 3. Припинення і недійсність господарських зобов'язань

Дії зобов'язання вичерпуються, як тільки права і обов'язки, шо його становлять, будуть повністю і належним чином виконані, — тоді воно припиняється. Але воно може бути припинено і з інших причин та підстав — із закінченням позовної давності, яка погашає санкцію, втому числі і зобов'язання, розірвання договору при наявності до того необхідних підстав тощо.

Таким чином, припинення зобов'язань є не шо інше, як відпадіння первісно установленого зобов'язання як конкретного виду зобов'язальних зв'язків.

Припиненню зобов'язань присвячені статті 202-206 ГК України.

Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким чином, а лише належним, ним охоплюється і реальне виконання, а саме: за суб'єктним складом, предметом, місцем, часом і способом. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну із умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується, змінюється, оскільки в цьому разі до основного зобов'язання недобросовісного контрагента приєднуються нові, додаткові зобов'язання: у сплаті штрафів, відшкодуванні збитків і т. ін. Отже, неналежним чином виконане або невиконане зобов'язання породжує нове, ще одне зобов'язання. І лише після того як сторони здійснять всі дії, які виникають із зобов'язання, воно визнається припиненим (п. 1 ст. 203 ГК України).

Господарські зобов'язання припиняються шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При припиненні зобов'язань за цими підставами необхідно враховувати такі умови:

по-перше, зобов'язання повинні мати зустрічний характер вимог, які пред'являють одні і ті самі особи одна одній, кожна із яких в одному зобов'язанні є кредитором, а в іншому — боржником;

по-друге, зобов'язання, які пред'являються до зарахування, повинні бути однорідними, тобто такими, предметом яких є майно, визначене родовими ознаками, в тому числі гроші;

по-третє, необхідною є така умова, як настання строку виконання одного і другого зобов'язань.

Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання (п. 4 ст. 203 ГК України).

198

Зобов'язання може бути припинене і за згодою сторін. Така згода може полягати у звільненні кредитором боржника від виконання зобов'язання, тобто прошения боргу (відмові від^стягнення суми, яку винен боржник). Різновидом цього способу припинення зобов'язання є мирова угода сторін. Вона може бути як судовою (затвердженою судом загальної юрисдикції або ж господарським судом), так і не судовою (затвердженою нотаріально).

Господарські зобов'язання припиняються в разі поєднання управ-неної та зобов'язаної сторін (кредитора і боржника) в одній особі. Частіше всього це буває на підставі пранонаступництва. Наприклад, при злитті юридичних осіб чи приєднанні однієї юридичної особи до другої, якщо в зобов'язанні одна із юридичних осіб — кредитор, а друга — боржник (п. 2 ст. 204 ГК України).

Однією із підстав припинення зобов'язання с неможливість його ви-конання. Господарське зобов'язання припиняється н разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.

При припиненні господарського зобов'язання в разі неможливості його виконання необхідно врахувати таке:

наявність обставин, які не дають можливості сторонам його виконати;

відсутність винної поведінки сторін, за яку могли б сторони відповідати. Наприклад, стихійне лихо, військові дії на території України, в зоні яких перебувають кредитор і боржник і т. ін.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ГК України, в разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідних для сторін майнових та іішіих наслідків повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка мас вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.

Ліквідація суб'єкта господарювання, в тому числі і оголошеного бан

крутом, також є пілс і лмою припинення господарського зобов'язання,

якщо не допускається ііраіюнаступництво за цим зобов'язанням (ч.

ст. 205 ГК України). / •

У разі прийняття нового, а також зміни чи скасування державного замовлення, акта органу державної влади чи органу державного управління, які роблять неможливим виконання зобов'язання і спонукують сторони з цих чи інших причин розірвати господарський договір (контракт), можуть бути підставою для припинення зобов'язання з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання (ст. 188, п. 2 ст. 206 ГК України).

Отже, умовами припинення зобов'язань з цих підстав є:

прийняття нового чи зміни акта органу державної влади або органу управління, на підставі яких був укладений договір (контракт);

199

зміна або скасування цими актами державного замовлення, яким передбачено припинення договору (контракту);

факти зміни чи скасування державного замовлення, на основі якого укладений договір (контракт) стали відомі сторонам;

сторони відповідно до вимог ст. 188 І К України розірвали договір (контракт).

Спеціальним видом припинення господарського зобов'язання є заміна одного зобов'язання між даними суб'єктами другим — новація.

Важливим у цій правовій ситуації є те, що первісне зобов'язання повністю припиняється, а не перетворюється на нове. Тому, зокрема, одночасно припиняються всі зобов'язання, які забезпечують його виконання, — акцесорні зобов'язання. Новація відрізняється від заміни виконання (наприклад, за згодою одержувача (покупця) за договором поставки замість одних товарів відвантажуються інші товари того ж асортименту). В цьому разі первісне зобов'язання не припиняється, а продовжує існувати і підлягає виконанню. В господарській практиці використовується поняття пролонгації (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, це також не є новацією.

Вище викладений перелік підстав припинення зобов'язань не є вичерпним.

Від припинення зобов'язань слід відрізняти їх недійсність (ст. 207 ГК України).

Якщо зобов'язання не відиовідас вимогам закону або вчинене з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, воно є недійсним.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

передбачають ціну за продукцію непомірно високу порівняно з їх справжньою ціною і таким чином ставлять сторону у важке економічне становище (кабальні умови);

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків (нема відповідальності);

допускають односторонню відмову віл зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов, що суперечить ст. 188 ГК України, якою розірвання або зміна господарських договорів в од-носторонньому порядку не допускається;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

200

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду чинності як такс, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо зобов'язання може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарських зобов'язань недійсними досить повно викладені вст. 208 ГК України.