§ 1. Оренда майна та лізинг

Господарський кодекс України, визначаючи, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання становить право власності, закріплює також їх право здійснювати господарську діяльність на основі інших речових прав, зокрема володіння, користування.

З іншого боку, власник майна мас дбати про те, щоб належне йому майно використовувалося з найбільшою ефективністю. Одним із засобів її підвищення с договір оренди п інші договори, за якими державне чи комунальне маііно перелається в строкове платне користування суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Закон України від 14 березня 1995 року «Про оренду державного та комунального майна»' так і визначаі мою покликання: забезпечити підви-шення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам. Відпо-відно до цього і поняття «оренда» (від пізньолат. orrendare — здавати в найом, наймати) в господарському законодавстві визначається як договір, за яким одна сторона (орендодавець) передає майно другій стороні (орендаторові) за плату на певний сірок у користування для здійснення господарської діяльності (ст. 283 ГК України). Тобто договір оренди є одним із різновидів договору майнового найму. Відмінність цього договору від інших видів найму майна полягає втому, що при наймі наймач мас право лише користуватися майном, а при оренді — шс й здобувати і споживати наслідки його використання в господарській діяльності.

Ця відмінність досить суттєва в господарських відносинах. Об'єктом оренди є таке майно, яке за своєю природою може бути використане для одержання прибутку'.

Договір оренди в господарських відносинах щодо державного та комунального майна регламентований Законом України від 10 квітня

'Див.: Відомості Верховної Ради України.

1 Як зазначав свого часу І. С. Псрстерський, різниіш між наймом і орендою полягає в тому, шо при наймі наймач мас право лише користуватися предметом майна, а при ореилі орендатор, крім того, мас право придбавати і споживати плоди орендованого майна (див. «Советское хозяйственное право». — М.-Л., 1926. - С ІЗ). До речі, плодами ше з часів римського права визнавались і наслідки використання речей господарського призначення (лив., напр., Д. И. Азсрсвич. Из лекций по римскому праву. - Одесса, 1885. - С. 26).

108

1992 року «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 14 березня 1995 року з наступними змінами та доповненнями). У первісному вигляді він мав назву Закон «Про оренду майна державних підприємств і організацій» і нагадував законодавство перших років радянської влади, коли держанні підприємства теж здавали майно в оренду з метою залучення приватного капіталу для відновлення держанного майна і доведення його до належного господарського рівня. Але мета оренди в наш час суттєво змінилася. При прийнятті зазначеного Закону вона визначалася як забезпечення пілвишення ефективності викорис-іання майна державних підприємств, організацій шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам, створення передумови для можливої привати іації нього майна. І це при переході економіки України на ринкові рейки цілком виправдано.

Об'єктами оренди, за цим Законом, є:

цілісні майнові комплекси державних чи комунальних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць);

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно ииробничо-течнічно-го призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Не можуть здаватися в оренду цілісні майнові комплекси тич державних і казенних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, яку, за законодавством, можуть здійснювати тільки державні підприємства.

Орендодавцями в цьому договорі виступають:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належать Автономній Республіці Крим або перебуває в комунальній власності;

підприємства — щодо окремого індивідуально визначеного та нерухомого майна площею до 200 м2, а з дозволу орендодавців, зазначених вище, — також щодо цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що перевищує площу 200 м2.

Орендарями, згідно із Законом, можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу державного підприємства, його підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка хоче укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

109

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домо-ікгноси ) >сі\ ісіппшх умом і підписання СІОрОНаММ икс і\ .ииоікіру Це означає, що він є договором консенсуальним, тобто таким, у якому права і обов'язки сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо всіх істотних його умов.

Істотними умовами цього договору є об'єкт оренди (складі вартість майна з урахуванням його індексації), строк, на який укладений договір, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його * повернення або викупу (ст.

Доцільність надання орендарю права укладати договір оренди з наступним викупом полягає втому, що за такої умови він буде зацікавлений у найкращому виконанні свого обов'язку за договором — сумлінно використовувати і зберігати орендоване майно, запобігати його пошкодженню, псуванню тощо з огляду на те, що в перспективі це майно станс його власністю.

У наступних положеннях Закону про оренду йдеться про передачу об'єкта оренди орендодавцем орендареві, яка здійснюється в строки і на умовах, визначених у договорі. При цьому орендоване майно включається ло балансу підприємства-орендаря із зазначенням, шо це майно є орендованим.

У цьому Законі регламентується максимальний розмір орендної плати і порядок її внесення орендарем. Орендар мас її вносити незалежно від наслідків господарської діяльності, але вона не повинна перевищувати п'яти відсотків від вартості орендованого майна. Орендна плата зараховується на спеціальні рахунки і використовується для фінансування капітальних вкладень (ст. 19).

Прикінцеві умови будь-якого договору — це умови про його припинення. В Господарському кодексі (ст. 291) визначено, що договір оренди припиняється в разі закінчення його строку, викупу (приватизації) об'єкта оренди орендарем, ліквідації суб'єкта господарювання — орендаря та загибелі (знищення) об'єкта оренди. З цих положень випливає, що в усіх випадках, крім викупу (приватизації*) та загибелі майна, орен-дар після припинення договору повинен повернути його орендодавцю.

Багато спільного з орендою має договір лізингу (англ. leasing, big lease — здавати в оренду, орендувати). Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (ст. 292 ГК України). Лізинг давно відомий і широко використовуваний за кордоном, в Україні набув визнання порівняно недавно. Закон України «Про лізинг» був прийнятий 16 грудня 1997 року, але лізингова діяльність у вітчизняній економіці почала розвиватися ще до його прийняття.

ПО

Нині чинним є Закон України «Про фінансовий лізинг». Нова назва та нова редакція внесені Законом віл 11 грудня 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про лізинг»1. Фінансовий лізинг полягає в наданні лізингодавцем у користування на визначений строк лізин-гоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів. Лізингові відносини відбуваються на основі лізингового договору, що укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Крім фінансового розрізняють лізинг оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим тощо.

Предметом цього договору може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, віднесене до основних фондів. Зазначене майно, яке є в державній або комунальній власності, може бути предметом лізингу, якщо щодо нього відсутня заборона передачі в користування чи володіння.

Таким чином, договір лізингу має спільні риси з договором оренди, особливо тоді, коли його укладають як двосторонню угоду між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Різниця полягає втому, щолізингодавець передає в оренду майно, яке він для цієї мети і закуповує.

Крім того, за цим законом, не можуть бути предметом лізингу майнові комплекси державних та комунальних підприємств та їх структурних підрозділів.

Відрізняється договір лізингу від договору оренди тоді, коли він є багатосторонньою угодою (за участю і продавця об'єкта лізингу).

За свідченням літературних джерел широке застосування лізингу почалося після Другої світової війни. Економічними передумовами його запровадження стали економічні кризи в більшості держав у повоєнні роки. Економіка обтяжувалась енергетичною кризою, морально застарілим енергомістким обладнанням, гіперінфляцією.

Для наших підприємств та підприємців, надто в період спаду виробництва, нестабільності фінансового сектора, лізинг привабливий великими можливостями, закладеними в ньому.

1 Відомості Верховної Ради України. - 2004. - N? 15. - Ст. 231.

Ill

Як показує практика, він, по-перше, п.іілс можливість підприємствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди, при чому m більш вигідних умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу. Якщоиідприі меню шкупонує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то здійснює це із фонду розвитку виробництва, який формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку, а крім того6 сплачує ще й податок на долану вартість із купівлі-продажу. При укладенні ждоговору лізингу орендні платежі, сплачувані орендарем, в\о дять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості орендованого устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У цьому разі кошти, що витрачаються як на орендні платежі, гак і на викуп орендованого устаткуіиинн. <|юрмуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

По-друге, до лізингових операцій залучаються великі кошти банків, страхових, акціонерних та інших товариств, що знаходяться в Україні.

По-третє, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, при чому не в грошовому вигляді, що викликає певні складнощі, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності.

Лізинг ВИГІДНИЙ і орендодавцю. Go мерелбачає стовідсоткове покриття всіх капітальних та інших витрат і отримання прибутку не меншого, ніж від інших операцій.