46. Історія господарських судових органів.

Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав.

Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління. У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій. Такими органами в Україні стали створені в 1924 р.

арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства. За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки. Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов’язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів. Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р. Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих. Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р.

радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”. У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах. До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”. Останній етап розвитку держарбітражу пов’язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.

<< | >>

↑

Источник: ОНЮА. Шпагралка по господарському процесуальному праву України. 2011. 2011

Еще по теме 46. Історія господарських судових органів.:

- Антропология - Астрономия - Безопасность жизнедеятельности - Библиотечное дело - Биология - Военное дело - География - Зоология - История - Культурология - Литература - Математика - Медицина - Педагогика - Политология - Право России - Право України - Психология - Религоведение - СМИ и журналистика - Социология - Технические науки - Транспорт - Физика - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Этнография и демография - Юриспруденция - Языкознание -