Види медіації
Практика застосування процедури медіації у різних країнах регулюється по-різному. Це дозволяє виділяти велику кількість критеріїв для класифікації цього явища.
За загальним правилом, застосування медіації для вирішення конкретного правового спору здійснюється за спільним рішенням конфліктуючих сторін.
Водночас у деяких країнах звернення до медіатора може бути рекомендовано або призначено судом. Тому залежно від обов’язковості застосування процедури медіації сторонами можна виділити:1. Факультативну (добровільну) медіацію — застосовується на підставі взаємної згоди сторін. Якщо справа вже розглядається в суді, головуючий вправі запропонувати сторонам скористатися з процедури медіації, проте сторони можуть відхилити цю пропозицію без будь-яких негативних для них наслідків.
2. Обов’язкову медіацію — це процедура, що проводиться в імперативному порядку на підставі вимоги закону або рішення суду. Однак тут слід зазначити, що обов’язковою є сама участь у процедурі медіації, а не прийняття рішення за її результатами. Якщо сторони не дійшли згоди в процесі медіації, то справа повертається на розгляд у суд без жодних негативних наслідків для сторін.
Залежно від взаємодії з юрисдикційною формою захисту виділяють судову («присудову», «інтегровану») та позасудову медіацію. У першому випадку цей спосіб АВС застосовується під час судового провадження за сприяння суду, в другому — незалежно від існування судового процесу виключно за бажанням сторін спору.
За належністю спірної ситуації до сфери правового регулювання розмежовується:
1. Медіація у сфері приватного права, яка, у свою чергу, може поділятися за галузями права та інститутами на медіацію в сімейному праві, медіацію в зобов’язальному праві, медіацію в спадковому праві тощо. Такий вид медіації характеризується високим ступенем диспозитивності та мінімальним втручанням держави, роль якої обмежується офіційним визнанням приватної медіації як легітимного способу врегулювання спорів.
2. Медіація у сфері публічного права — це медіація у кримінальному праві, медіація в податковому праві тощо. Підстави, порядок та наслідки застосування медіації в публічному праві регулюються відповідним законодавством. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 51 КАС України сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.
Залежно від загальної мети проведення процедури примирення медіацію можна поділити на:
1. Превентивну медіацію, що, у свою чергу, поділяється на:
— медіацію укладення угоди;
— медіацію супроводу проекту, зокрема реалізацію довгострокових проектів з метою швидкого узгодження протиріч на ранніх стадіях задля забезпечення своєчасності завершення проекту;
— медіацію прийняття рішень.
2. Медіацію існуючого спору з такими підвидами, як:
— оглядова медіація;
— медіація стримування розвитку (ескалації) спору;
— медіація врегулювання спору.
Залежно від моделі поведінки медіатора розмежовують три види медіації:
1. Медіація при пасивній участі медіатора — медіатор у процесі посередництва лише сприяє налагодженню комунікації між сторонами конфлікту.
2. Медіація при активній участі медіатора — медіатор поряд з налагодженням комунікації між сторонами конфлікту може давати оцінку окремим фактам або позиціям сторін (наприклад, висловлювати свою думку про ймовірне рішенні по справі, якщо спір буде передано на розгляд суду).
3. Трансформативна медіація — медіатор не тільки сприяє комунікації між сторонами для врегулювання конкретного спору, але й відновленню нормальних відносин сторін.
Залежно від технології проведення медіації:
1. Спільна медіація — коли всі сторони беруть безпосередню участь у сесіях медіації.
2. «Шатл»-медіація — коли медіатор проводить почергові зустрічі з кожною стороною конфлікту.
Залежно від того, хто виступає в ролі медіатора, можна виділити такі види медіації:
1. Присудова (судова) медіація — це альтернативна процедура врегулювання спору за участю судді-медіатора, який має спеціальну підготовку, підтверджену відповідним сертифікатом.
Присудова медіація проводиться суддею-медіатором за письмовою згодою учасників процесу, має на меті налагодження між сторонами процесу комунікації та сприяє самостійному обранню сторонами того варіанта рішення, який найбільше відповідає їх інтересам та потребам. Суддя-медіатор не приймає рішення в справі, що розглядається під час присудової медіації. Угода, якої досягли сторони в ході медіації, затверджується судом. У рамках пілотного проекту такий вид медіації було запроваджено в деяких судах України.2. Адвокатська медіація. Відповідно в ролі медіатора виступає особа, яка має право на зайняття адвокатською діяльністю. Однак як заперечення, науковці стверджують, що адвокат, який є представником однієї зі сторін, уже не може здійснювати процедуру примирення, оскільки тут виникає конфлікт інтересів. Для прикладу, в Італії асоціації адвокатів вправі створювати свої організації з надання послуг медіації. Більше того, організації внесені до реєстру, можуть пропонувати послуги медіації в режимі «он-лайн».
3. Нотаріальна медіація. У ролі посередника виступає нотаріус, який допомагає сторонам досягти згоди і належно оформити домовленість. Як відмічають науковці, нотаріальній діяльності притаманні певні риси, характерні для медіації. Зокрема вирішення та запобігання конфліктам між сторонами — це частина превентивної функції.
4. Професійна медіація. У більшості країн існують співтовариства медіаторів, діяльність яких регулюється внутрішнім актом. Так, у США діють державні та приватні служби медіації. Вважаємо, що ця модель медіації є найбільш ефективною і може бути запроваджена в національне законодавство. Це пояснюється тим, що особа, яка пройшла спеціальну підготовку в напрямку медіації, має більше шансів позитивно вирішити конфлікт, з максимальною користю для сторін.
В Україні проектом Закону «Про медіацію» пропонується впровадження саме професійної медіації.
5.