Види АВС
У світовій практиці застосовується значна кількість способів АВС, як самостійно, так і в комплексі з юрисдикційними процедурами, як-от: переговори (negotiation), посередництво, в т.ч.
медіація (mediation), арбітраж (arbitration), нейтральне (в т.ч. експертне) встановлення обставин (neutral factfi nding, neutral evaluation, neutral expert factfi nding), мед-арб (med-arb, co-med-arb), міні-суд (mini-trial), спрощений суд присяжних (summary jury trial), приватне судочинство (private tribunal) або «суддя напрокат» (rent-a-judge) тощо. Таке розмаїття способів АВС дозволяє класифікувати їх на види за різними критеріями.Так, традиційно способи АВС диференціюються на
1) основні;
2) комбіновані.
До основних належать:
• переговори — спосіб врегулювання спору шляхом обговорення конфлікту безпосередньо сторонами з метою його врегулювання або досягнення взаємовигідного (взаємоприйнятного) для них вирішення конфлікту;
• посередництво — спосіб врегулювання правового спору шляхом взаємодії сторін конфлікту та незалежного, нейтрального, кваліфікованого посередника, який сприяє останнім у відновленні комунікації, обговоренні конфлікту та пошуку способів його вирішення або взаємовигідного (взаємоприйнятного) для них врегулювання конфлікту.
• арбітраж — спосіб вирішення спору за допомогою посередника-арбітра (або групи арбітрів), що уповноважений розглянути спір та винести обов’язкове для сторін рішення.
Елементи цих трьох «основних» форм є складовою частиною багатьох інших процедур, які в зв’язку з цим отримали назву комбінованих, як-от: нейтральне (в т.ч. експертне) встановлення обставин, мед-арб, міні-суд, спрощений суд присяжних, приватне судочинство тощо.
Залежно від взаємодії з юрисдикційною формою захисту виділяють:
1) інтегровані; 2) неінтегровані способи АВС.
У першому випадку відповідні примирні процедури застосовуються як доповнення юрисдикційної (наприклад, судова медіація проводитися під час судового процесу та за сприяння суду), в другому — незалежно від існування формального процесу виключно за бажанням сторін спору (переговори можуть мати місце до судового розгляду або паралельно з ним).
Залежно від моделі взаємодії конфліктуючих сторін з посередниками способи АВС можуть бути умовно поділені на чотири групи:
• до першої групи належать процедури, які проводяться конфліктуючими сторонами без участі посередника (різні види переговорів);
• до другої групи відносяться процедури за участі посередника, який сприяє сторонам спору в налагодженні комунікації та веденні діалогу, при цьому розгляд конфліктної ситуації та пошук шляхів її вирішення сторони здійснюють самостійно (фасилітація, пасивна медіація тощо);
• третя трупа включає процедури, в яких посередник, що залучається, може висловлювати свою позицію щодо окремих обставин конфліктної ситуації або можливих варіантів її вирішення, проте його міркування мають рекомендаційний характер (нейтральний експертний висновок, міні-суд, консоліація тощо);
• у процедурах четвертої групи посередник залучається для розгляду та вирішення спору і його рішення має обов’язковий для сторін характер (арбітраж, приватне судочинство тощо).
Залежно від методів, що переважно застосовуються в процесі розгляду спірної ситуації для вирішення спору, розмежовують:
• консенсуальні процедури (переговори, медіація);
• рекомендаційні процедури (міні-суд, нейтральне встановлення обставин справи);
• змагальні процедури (арбітраж, приватне судочинство);
• змішані процедури (мед-арб, со-мед-арб).
Залежно від обов’язковості застосування процедури способи АВС диференціюються на:
• обов’язкові, обов’язковість застосування яких визначається законом або договором сторін
• добровільні, застосування яких визначається добровільно, свідомим бажанням сторін вирішити/врегулювати конфлікт на засадах примирення
5.