Розгляд спору третейським судом, рішення третейського суду та його виконання.

Третейський розгляд — це процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом (ст. 2 Закону України «Про третейські суди»). Процесуальний порядок розгляду справи третейським судом визначається регламентом постійно діючого третейського суду, а третейського суду ad hoc — чинним законодавством та третейською угодою.

Третейський розгляд може відбуватися відкрито, але для додержання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа може розглядатися у закритому засіданні. Мова третейського розгляду в Україні — українська, хоча регламентом третейського суду чи угодою сторін може встановлюватися інше.

Етапами розгляду справи третейським судом можна визначити: початок (відкриття) третейського розгляду, підготовку до третейського розгляду, безпосередньо судовий розгляд.

Початок третейського розгляду. Третейський розгляд подібно до процесів у державних судах ініціюється позовною заявою (ст. 35 Закону України «Про третейські суди»). Законом також визначено основні правила щодо змісту та форми позовної заяви, відзиву на неї, а також зустрічного позову в раз його пред’явлення. Сам розгляд справи починається на підставі ухвали третейського суду, яка надсилається сторонам.

Підготовка до третейського розгляду. Строк розгляду не обмежений чіткими строками, але регламентом третейського суду або третейською угодою можуть бути передбачені інші вимоги щодо цього. Враховуючи, що важливим завданням третейського розгляду є примирення сторін, третейський суддя повинен не лише з’ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою на початку розгляду, але й в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх подальших стадіях процесу. Навіть якщо сторони мають намір укласти мирову угоду, остаточне рішення щодо її затвердження приймає третейський суд. У разі затвердження мирової угоди її текст викладається безпосередньо в рішенні третейського суду (ст.

Законом передбачена можливість забезпечення позову (ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»), однак ухвала третейського суду про вжиття забезпечувальних заходів національним законодавством не визнається виконавчим документом. Відтак третейський суд може застосовувати ці заходи на засадах доброї волі сторін чи інших можливих способів (наприклад, через зобов’язання сторін надати суду договір про зберігання предмета спору (секвестр) тощо).

Третейський розгляд. Процесуальною формою третейського розгляду є засідання третейського суду. Особиста участь у засідання є правом сторін, однак третейський суд може визнати явку сторін обов’язковою. Про проведення засідання сторони повинні бути поінформовані завчасно, не пізніше ніж за 10 днів до самого засідання.

Протокол засідання третейського суду як документ, у якому фіксується хід самого засідання, ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або коли це передбачено регламентом третейського суду (ст. 44 Закону України «Про третейські суди»).

Засоби доказування визначаються регламентом третейського суду, а у третейському суді ad hoc вони визначаються третейською угодою з урахуванням Закону України «Про третейські суди». Основними особливостями доказування під час третейського розгляду є: а) забезпечення дотримання правил про належність та допустимість доказів; б) розподіл обов’язків доказування; в) право третейського суду вимагати від сторін надання доказів для повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору; г) право третейського суду уповноважити сторони або одну із сторін надати докази, які перебувають у третіх осіб.

З метою правильного вирішення спору третейський суд має право витребувати докази, а також зобов’язати сторони чи одну із сторін замовити проведення експертизи для роз’яснення питань, що потребують спеціальних знань, про що третейський суд виносить відповідну ухвалу. Наслідки невиконання стороною цих вимог визначаються регламентом третейського суду чи третейським судом для вирішення конкретного спору (ст.

Третейський суд постановляє ухвалу про припинення третейського розгляду в таких випадках: а) спір не підлягає вирішенню в третейських судах України; б) є рішення компетентного суду між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав; в) позивач відмовився від позову; г) сторони уклали угоду про припинення третейського розгляду; ґ) підприємство, установу чи організацію, які є стороною третейського розгляду, ліквідовано; д) третейський суд є некомпетентним щодо переданого на його розгляд спору; е) разі смерті фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (ст. 53 Закону України «Про третейські суди»).

Ухвалення рішення третейського суду. Рішення приймається третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або більшістю від колегіального складу. Рішення третейського суду викладається в письмовій формі. Третейський суд може ухвалити додаткове рішення щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні (ст. 47 Закону України «Про третейські суди»), ухвалу про роз’яснення резолютивної частини рішення (ст. 48 Закону України «Про третейські суди») або про виправлення в рішенні описки, арифметичної помилки або будь-якої іншої неточності (ст. 49 Закону України «Про третейські суди»). Наведені акти третейського суду вважають невід’ємними складовими первісного рішення третейського суду.

Рішення третейського суду не має властивостей преюдиційності при розгляді справ державними судами (ст. 38 Закону України «Про третейські суди»).

Оскарження рішення третейського суду. За загальним правилом рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 Закону України «Про третейські суди»;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених Законом.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

Звернення рішення третейського суду до виконання. Добровільність передачі спору на розгляд третейського суду первісно та природно передбачає взяття сторонами на себе зобов’язання виконати ухвалене третейським судом рішення. Строк та порядок виконання рішення, як правило, визначається самим рішення, але якщо цього не зроблено, то згідно зі ст. 55 Закону України «Про третейські суди» воно підлягає негайному виконанню. Водночас не завжди сторони готові добровільно виконати рішення третейського суду. Відтак визначено можливості застосування державного механізму звернення до виконання та безпосередньо виконання рішень третейських судів.

Враховуючи, що рішення третейського суду не визнається виконавчим документом, заінтересованій стороні, на користь якої винесено рішення третейського суду, слід пройти процедуру екзекватури — визнання рішення компетентним державним судом, якими є суди цивільної та господарської юрисдикції залежно від предмета спору.

Процесуальний порядок вирішення питання про звернення рішення третейського суду до виконання визначено ст. 56 Закону України «Про третейські суди», ст.ст. 483 –487 ЦПК України, 352-356 ГПК України.

Заяву про виконавчу виконавчого документа може бути подано протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. За результатами розгляду питання судом видається відповідний виконавчий документ: судом цивільної юрисдикції — виконавчий лист, судом господарської юрисдикцій — наказ господарського суду.

Компетентний суд не вправі видати виконавчий документ і відмовляє в задоволенні заяви у випадках визначених законом: 1) відсутність підстави для видачі виконавчого листа (скасування рішення третейського суду в порядку, встановленому законом); 2) дефекти підстави виконання, які могли б призвести для скасування рішення третейського суду (відсутність юрисдикції третейського суду, вирішення третейським судом питання, які виходять за межі третейської угоди, або про права та обов’язки осіб, які не брали участь у третейському розгляді; визнання третейської угоди недійсною, вади щодо складу третейського суду та ін.); 3) сплив строку, протягом якого може бути подано заяву про видачу виконавчого документа, а причини пропуску визнані судом неповажними; 4) визначення третейським судом таких способів захисту прав та охоронюваних законом інтересів, які не передбачено національним законодавством; 5) ненадання постійно діючим третейським судом відповідної справи на вимогу компетентного суду;

Виконання рішення третейського суду. Виданий на підставі ухвали суду виконавчий документ (виконавчий лист, наказ господарського суду) підлягають виконанню у загальному порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

4.