Принципи медіації
Роль медіатора в примирній процедурі, його взаємодія з конфліктуючими сторонами, як і весь процес медіації, підпорядковується низці принципів, що визначають загальні засади здійснення цього виду посередництва.
Визначення принципів медіації має важливе практичне значення, оскільки визначає напрямки законотворчої діяльності в цій сфері. При внесенні змін у законодавство не можна допускати суперечностей нових норм права з діючими принципами. Велике значення мають принципи медіації і в правозастосовчій діяльності: вони визначають основні форми і методи діяльності медіаторів та інших учасників процесу медіації. З огляду на це, питання принципів медіації потребує ґрунтовного аналізу.
Принципами процесу медіації є закріплені в нормах основні правові ідеї про завдання медіації, процесуальну діяльність суб’єктів медіації, їхні повноваження та становище учасників цього процесу, що визначають зміст процесу медіації, порядок його здійснення та перспективи подальшого розвитку.
Традиційно принципи права поділяють на загальноправові, міжгалузеві та галузеві. Вочевидь, така класифікаційна закономірність притаманна і для медіації. Таким чином, умовно можна виділити:
а) загальноправові принципи медіації — це принципи, які притаманні усім правовідносинам, у тому числі і медіації. До них належать принципи демократизму, гуманізму, законності, соціальної справедливості та ін.;
б) міжгалузеві принципи медіації — це принципи медіації, які також застосовуються в суміжних галузях права, оскільки медіація є комплексним інститутом і органічно входить у сферу правового регулювання декількох галузей права, передусім процесуальної спрямованості. Коли йдеться про «судову медіацію», тобто здійснення медіації суддями в межах державного судочинства, в цьому випадку на медіацію здійснюють вплив процесуальні принципи.
До таких міжгалузевих принципів можна віднести принцип диспозитивності, процесуальної рівності перед законом і судом, мови процесу, раціональної процесуальної форми, неможливості процесуального сумісництва, безпосередності, усності тощо.
Специфіка реалізації міжгалузевих принципів залежить від характеру взаємодії медіації з юрисдикційною формою захисту та особливостей судочинства (цивільного, адміністративного господарського чи кримінального);в) конкретно-правові принципи медіації — це принципи, які характерні саме відносинам медіації. До них належать принцип конфіденційності, добровільність співпраці, принцип активності та самовизначення, принцип рівноправності сторін, принцип незалежності та нейтральності медіатора тощо.
Законодавство, яке безпосередньо регулює процедури медіації у більшості країн, та міжнародно-правові документи основну увагу концентрують на конкретно-правових принципах медіації, оскільки саме вони є обов’язковими для будь-якої медіації незалежно від її виду.
Директивою 2008/52/ЄС щодо окремих аспектів медіації в цивільних та комерційних справах (Directive of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on certain aspects of mediation in civil and commercial matters) як один із основоположних принципів медіації регламентує принцип конфіденційності. Цей принцип передбачає, що будь-яка інформація, отримана на всіх етапах процесу медіації або пов’язана з нею, не підлягає розголошенню, в т.ч. пропозиції одній зі сторін про застосування процедури медіації, відомості про готовність сторін до участі в проведенні процедури; факт, що медіація буде проведена або вже мала місце.
Конфіденційною є інформація щодо думок, пропозицій або визнань, висловлених у ході проведення процедури медіації; готовності однієї зі сторін прийняти пропозицію іншої сторони про врегулювання спору. Будь-які відомості, доведені конфіденційно медіатору однією зі сторін, не повинні доводитися ними до відома іншої сторони. Будь-які записи, зроблені в процесі медіації, повинні бути знищені, а зміст медіаційної угоди може бути розкритий тільки у випадках, встановлених законом, зокрема, з метою її виконання.
Ст. 7 Директиви 2008/52/ЄС державам-членам рекомендовано подбати про те, щоб, за винятком випадків, коли сторони не домовляться про інше, ані медіатори, ані особи, залучені до адміністрування процесу медіації, не примушувалися давати свідчення в цивільному або господарському судових процесах чи арбітражі стосовно інформації щодо медіації або у зв’язку з процесом медіації.
Така захищеність інформації про медіацію спонукає сторін до відкритості у висловлюваннях у процесі їх участі в медіації, що, у свою чергу, забезпечує можливість надання ними повної інформації про обставини справи.Добровільність участі в медіації передбачає, що сторони спору беруть участь у медіації на умовах взаємного добровільного волевиявлення. Усі питання, що виникають під час примирної процедури, повинні вирішуватись із взаємної згоди сторін. Вони також несуть відповідальність за процес медіації і мають право організовувати його так, як вважають за необхідне, припинити його в будь-який час і звернутися до суду або третейського суду за захистом порушених прав. Виконання досягнутих у ході медіації домовленостей також повинно бути добровільним. Будь-який тиск на сторони спору з метою проведення або припинення медіації забороняється.
Участь особи в медіації не може розглядатись як визнання такою особою своєї вини чи позовних вимог або як відмова від своїх, у тому числі позовних, вимог. Цей принцип також поширюється на медіатора та інших учасників медіації. У міжнародній практиці допускається застосування обов’язкової медіації, коли угодою сторін або законодавством цей вид посередництва визначається як обов’язковий спосіб досудового врегулювання спору. Утім, ефективність обов’язкової медіації суттєво нижча порівняно із добровільною процедурою.
Активність і самовизначення сторін медіації передбачає, що, крім добровільної згоди на участь у медіації, сторони конфлікту повинні свідомо та відповідально підійти до вибору особи, яка буде медіатором (медіаторами) у їхньому спорі, та процедури ведення медіації. Також вони самостійно визначають коло обговорюваних ними питань, варіанти врегулювання спору між ними, зміст договору за результатами медіації, строки та способи його виконання, інші питання щодо їх спору та процедури медіації.
Медіатор не має права вирішувати спір між сторонами медіації. Також медіатор не має права надавати вказівки та рекомендації щодо варіантів врегулювання спору, оцінювати поведінку та позиції сторін медіації, за винятком явного порушення ними правових або етичних норм, порядку проведення медіації.
Сторони медіації вправі користуватися порадами інших учасників медіації, але остаточне рішення приймається виключно сторонами медіації. Саме цей принцип і відрізняє медіацію від інших можливостей альтернативного врегулювання спору та форм захисту права.Принцип рівноправності сторін встановлює для сторін рівні можливості щодо здійснення ними своїх прав і виконання обов’язків. Зміст цього принципу полягає в наданні сторонам рівних можливостей для захисту своїх суб’єктивних прав. Це відтворення конституційного принципу (ст. 24 Конституції України) рівності всіх громадян перед законом.
На забезпечення цього принципу, медіатор повинен поінформувати сторони про порядок проведення та правові наслідки медіації та надавати роз’яснення щодо процедури медіації, сприяти сторонам у здійсненні ними своїх прав рівною мірою. Медіатор повинен надавати можливість висловлюватися кожній стороні, виявляти рівну увагу та доброзичливість до сторін медіації, а також зобов’язаний надавати сторонам медіації однакові за якістю послуги.
Незалежність та нейтральність медіатора передбачає, що посередник-медіатор повинен професійно виконувати свої обов’язки, з дотриманням повної незалежності, нейтралітету та об’єктивності, не нав’язувати сторонам конфлікту свою точку зору щодо суті конфлікту та способів його врегулювання.
Реалізація цього принципу передбачає:
— недоторканність медіаторів — ніхто і ні в який спосіб не може впливати на роботу медіатора;
— об’єктивність суджень медіатора — медіатор не залежить від сторін медіації, а також інших осіб, яких може стосуватися рішення, що прийняте в результаті процесу переговорів;
— неприпустимість поєднання процесуальної ролі медіатора з іншими учасниками цього процесу. Так, медіатором не може бути законний чи договірний представник сторони в медіації.
Відповідно до п. 17 Директиви 2008/52/ЄС щодо окремих аспектів медіації в цивільних та комерційних справах (Directive of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on certain aspects of mediation in civil and commercial matters) медіаторам рекомендовано володіти інформацією про зміст Європейського кодексу поведінки медіатора (European Code of Conduct for Mediators of 2 June 2004), яким визначено, що медіатор не вправі діяти або продовжувати діяти (якщо він вже почав медіацію) без з’ясування попередньо всіх обставин, які можуть або могли б вплинути на його незалежність або викликати конфлікт інтересів. Обов’язок з’ясування таких обставин залишається обов’язковою вимогою впродовж всього процесу медіації. Також медіатор завжди повинен діяти абсолютно об’єктивно стосовно кожної зі сторін і прагнути надавати послуги кожній зі сторін щодо медіації однаковим чином.
3.