Поняття та природа медіації
Медіація (від лат. medius — займати середину між двома точками зору або сторонами, mediatio — посередництво) — це один із способів альтернативного вирішення спорів (АВС), вид посередництва, що передбачає взаємодію сторін конфлікту та незалежного, нейтрального, кваліфікованого посередника — медіатора, який сприяє останнім у відновленні комунікації, обговоренні конфлікту та пошуку способів його вирішення або взаємовигідного (взаємоприйнятного) для них врегулювання конфлікту.
Цей вид посередництва, як правило, застосовується до таких ситуацій, у яких сторони прагнуть врегулювати конфлікт на взаємоприйнятних умовах але не можуть вести конструктивний діалог. Медіація може бути застосована для врегулювання широкого кола конфліктів та правових спорів.
До умов, за наявності яких спір можна вважати медіабельним (тобто таким, вирішення якого можливе за допомогою медіатора) можна віднести такі, як:
• сторони бажають зберегти нормальні взаємини та/або продовжити їх у майбутньому, проте не знають як досягнути такого результату тощо;
• спірна ситуація вимагає оперативного вирішення, а самостійне обговорення потребуватиме значних затрат часу;
• сторони орієнтовані на збереження нормальних взаємин та/або продовження їх у майбутньому, проте не знають, як досягнути такого результату в ході самостійного діалогу (зокрема таке питання часто постає між учасниками сімейних, трудових, бізнес-конфліктів);
• відсутність позитивних результатів самостійного діалогу сторін (зокрема якщо сторони здійснювали спробу самостійного діалогу, проте спірні питання залишились не врегульованими або конфлікт загострився);
• порушення або відсутність комунікації між сторонами, у зв’язку з суб’єктивними та/або об’єктивними причинами (наприклад, у випадках, коли конфлікт є надзвичайно емоційним, це перешкоджає ефективному спілкуванню його сторін);
• неправильне розуміння суті конфлікту сторонами (зокрема сторони можуть володіти різною інформацією про обставини конфліктної ситуації, і не довіряти інформації один одного, а отже, по-різному інтерпретувати мотиви вчинків один одного; можуть не усвідомлювати власні потреби й інтереси та іншої сторони, а отже, помилятися щодо причин конфлікту тощо);
• додаткові несприятливі умови для вирішення конфлікту безпосередньо його сторонами (наприклад, відсутність досвіду самостійного вирішення спорів на засадах примирення).
При медіації допомога посередника-медіатора спрямована, в першу чергу, на налагодження комунікації між конфліктуючими сторонами та сприяння їм у пошуку взаємоприйнятного варіанта вирішення існуючого між ними конфлікту.
На відміну від фасилітації, яка орієнтована на досягнення її учасниками конкретного, заздалегідь визначеного результату, при медіації посередник, допомагаючи сторонам, не може наперед спрогнозувати, які потреби та інтереси сторін будуть виявлені в ході обговорення і яким чином сторони вирішать їх задовольнити. Так, при фасилітації, як правило, конфлікт полягає в різних поглядах на шляхи задоволення спільних для сторін потреб та інтересів. Це може бути, наприклад, з’ясування переліку необхідних заходів для підвищення продуктивності праці колективу; визначення перспективного напрямку подальшої діяльності організації; формування плану діяльності на певний період тощо. Фасилітатор у ході посередництва володіє інформацією про те, для вирішення яких конкретних проблем проводиться процедура і сприяє сторонам у налагодженні ефективної співпраці в процесі обговорення та прийнятті спільних рішень з окреслених питань.
Натомість при медіації посередник володіє лише загальною інформацією про конфлікт між відповідними сторонами та позиції сторін. Тільки в процесі посередництва він допомагає сторонам виявити їх реальні потреби та інтереси, необхідність задоволення яких спровокувала конфлікт, доступні сторонам способи задоволення їх потреб та інтересів і можливі шляхи врегулювання конфлікту. При цьому посередник не може нічого радити сторонам чи пропонувати власні варіанти вирішення їх конфлікту. Цим медіація відрізняється і від такого виду посередництва, як консоліація, при якій посередник-консиліатор може пропонувати сторонам свій варіант вирішення конфлікту.
Популяризація медіації, як й інших способів АВС, почалась на початку ХХ ст. Водночас популярності саме цього способу сприяла трансформація суспільного ставлення до конфлікту як соціального явища.
Так, з середини 1950-х років у західній доктрині набула поширення точка зору про помилковість сприйняття конфлікту як негативного явища і висновок про те, що виникнення конфліктів у міжособистісних і суспільних відносинах може бути корисним. У цей період, замість того, щоб розглядати конфлікт як шкідливий фактор для продуктивності праці, консультанти з управління та соціологи почали обґрунтовувати можливість того, що, залежно від того, як розбіжності будуть опрацьовані, останні можуть мати позитивний вплив.З 1970-х років конфлікти почали розглядатися як можливості для розширення прав і перспектив для персональних змін. Такий позитивний підхід до конфлікту мав значний вплив на розвиток медіації, адже в основі цього способу АВС лежить ідея про те, що конфлікт — це своєрідний індикатор потрібних змін. Тому немає правої чи винуватої сторони в конфлікті, розбіжності, подолання яких дозволить конфліктуючим сторонам вийти на новий рівень відносин. І успішна медіація допомагає досягнути саме такого результату.
Завданням медіації є налагодження комунікації між конфліктуючими сторонами таким чином, щоб останні могли зрозуміти і донести один до одного свої реальні потреби та інтереси, незадоволеність яких обумовила виникнення конфлікту та самостійно знайти взаємоприйнятні способи їх задоволення, а якщо ж це зробити неможливо, то знайти взаємоприйнятний варіант вирішення конфлікту та ліквідації його негативних наслідків.
2.